У Глинному – двісті матерів-героїнь!
Народжуваність у цьому селі найбільша у Європі
Ну, хоч у чомусь ми перші. І це при тому, що порівняти тутешній рівень життя із західним аж ніяк не можна. Але в цьому селі, як і в сусідніх, споконвіків дотримуються заповіді: не вбий. А отже жінки абортів не роблять. Чи не тому тут більше двохсот матерів-героїнь і майже кожна сім’я – багатодітна!
Чоловіки перезимували вдома – і на заробітки
Добираючись до Глинного, що за тридцять кілометрів від Рокитного, здавалося, що їдемо на край світу – ліси, болота, засипані снігом, і знову ліси. Уявляла собі село поліської глибинки зі своїм звичним архітектурним стилем. Та яким було здивування, коли, в’їхавши у Глинне, обабіч дороги побачила сучасні модні котеджі, і майже біля кожного – автомобіль. Частіше – буси. Воно й зрозуміло: для великої сім’ї потрібно велике авто. Якщо порівняти ці будинки із тими поодинокими хатинками, які ще нагадують про колгоспний період, то тут уже теж Європа.
Від сільського секретаря Петра Скаковця почула, що загалом на території Глиннівської сільської ради (Глинне, Дубно, Познань, Хміль) проживає більше п’ятисот матерів-героїнь. Майже кожна сім’я – багатодітна. Не дивно, що у кожному селі є своя середня школа. Всіх дітей шкільного віку на території ради – 1308, у Глинному – 754, у Познані – 552, у Хмелеві – 241, у Дубні – 185.
– Здавна люди у нас жили за рахунок лісу, продаючи гриби та ягоди. Зараз трохи гірше з цим – ліси вирізають. Тому основними доходами стали заробітки, – розповідає сільський секретар Петро Петрович. – Всі чоловіки, незалежно від віку, аби лише вміли сокиру в руках тримати, їдуть заробляти гроші у Київ, Петербург, Москву, Воронеж. Вдома вони бувають лише взимку. Всі молоді сім’ї будуються, в середньому на сесії сільської ради виділяємо по 20 ділянок, було навіть, що 40 дали. Сказати, що у наших селах люди спиваються, не можу. На оказіях можуть випити. Хоч село й велике, але бар один, а магазинів маємо десь вісім. Є церква, молитовний будинок, млин, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, будинок культури. Добре було б мати ще й свою амбулаторію. Влітку всією сім’єю ходять до лісу по чорниці. Позаминулого року 500 гривень і більше вдень можна було заробити, а минулого ягоди були дешеві, то лише 200 гривень вторговували. Літом заробиш – на зиму вже є копійка на прожиття. Тепер ще гроші платять на дітей. Старші жінки кажуть, що зараз жити краще – не так нароблюються.
Зрозуміло, чому це село, як і багато інших на Поліссі, таке розбудоване. Якщо раніше поліщуки їздили на заробітки у жнива чи на буряки у колгоспи, то привозили зерно і якусь сотню «рублів», а тепер з будівництва – долари. Школа у Глинному, яку збудували два роки тому, нічим не відрізняється від міської: велика, ошатна, з комп’ютерами, спортзалом. Правда, буде ще один корпус, де відкриють їдальню (зараз дітям доводиться перебігати до неї через дорогу). Не знаю, можливо, мені так здалося, що тутешні діти не такі гамірні і крикливі, як міські (ці з ніг у школі можуть збити), але, побачивши чужу людину, вони підозріло примовкають.
Майже всі випускники залишаються в селі
– Розумієте, у нашій місцевості споконвіку сповідували християнську віру, – свою думку про односельців та сусідів висловила Ольга Карповець, заступник директора з виховної роботи Глиннівської школи. – Заповіді не були порожнім закликом, тому й дотепер аборт вважається великим гріхом. Жінку, яка на таке піде, усі засуджують. В середньому в сім’ї вісім дітей, але є й по 12-16. У нас є жінка, якій майже 40 років, має внуків, а вона шістнадцятий раз вагітна. Побачили б ви її дітей: гарні, доглянуті. У нас немає ні промислових об’єктів, ні побутових. Не знаючи, де себе реалізувати, наші поліщуки народжують дітей. Тобто багатство тутешніх людей – діти, а отже, велика весела родина. Разом садять, сіють, косять, їдуть до лісу. Тепер виїжджають на заробітки, заробляють долари, а потім купують трактори, буси, машини. Люди наші щедрі, доброзичливі, вони зберегли давні християнські традиції. Тепер, як бачите, будують чималенькі будинки, щоб можна було зібрати там дітей та внуків. Ми набираємо у класи дітей кутками: один з Пляшівки, другий з Центру. Перших класів цього року маємо чотири – це 98 учнів (менше двох не буває).
Цікаво, що дев’яносто відсотків випускників залишаються у селі. Навіть якщо й здобудуть певну освіту, все одно повертаються додому. Лише одиниці мріють підкорити місто. Може, тому, як сказала Ольга Василівна, що тут немає ворожнечі, у глибинці – спокій. Вже традиційно поліщуки, і тутешні теж, підтримують на виборах Партію регіонів. Не виключено, що це пов’язано з тим, що їхні церкви здебільшого Московського патріархату. Правда, у селах на території Глиннівської ради є багато віруючих протестантських течій.
Тут не нарікають ні на життя, ні на владу. А коли у Познані згоріла школа, батьки дітей на перше вересня не пустили – забастували. Після цього одразу розпочалося будівництво – і тепер тут є прекрасний навчальний заклад.
Політикою місцеві люди теж не переймаються. Зрештою, нема часу про це думати, якщо треба нагодувати, обіпрати, слово сказати стільком дітям. Це в місті жінки зважують, скільки народити, щоб дитина мала усе та аби мама мала час на себе, манікюр не зіпсувала. А у поліській глибинці все простіше: памперсами та заморськими фруктами тут не переймаються, а тому, може, й діти здоровші.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Фото автора
Біля школи завжди гамірно
| Comments: |
