І роботи нема, і колективне майно розбазарили
Читаю вашу газету дуже давно. Сподобався матеріал Марії Дубук у номері від 7 лютого «І ліс посадив, і школу збудував, і людям роботу дав», у якому розповідається про Романа Притолюка із села Мирне Горохівського району. Я одразу подумав про свій рідний Боремель Демидівського району Рівненської області. У нас колгосп організували десь у 1947 році. Були різні керівники, навіть шахтарі, які нічого не тямили у сільському господарстві. А у 1963 році привезли парторга із села Бокійма. Він був вболівальником футболу. А господарство йшло на спад. У жнива не зміг навіть соломи зібрати. Скирти стояли на полях, а біля кожної – сторож. Але люди побачили, що не перезимують зі своєю худібкою, тож почали жалітися у райком, і на зборах цього голову колгоспу зняли. Привезли іншого – Алімпія Мусійчука. Кормів не вистачало, тож возили із сусіднього села. Керівник їх і людям для худоби роздавав, і для колгоспного поголів’я вистачало. Цей керівник багато будував: ферми, тракторну бригаду, гараж, баню, школу, колгоспну контору, будинок культури, сільську раду, магазини. Провів водопровід. У 1969 році стали будувати спецгосподарство з відгодівлі свиней, кормоцех, склади на зерно. Звели будинки і для спеціалістів колгоспу. Тобто голова самовіддано працював на благо села. Коли він помер, то призначили іншого – Анатолія Шевчука. Він керував більше десяти літ. Також будував, розширював господарство. Але й про себе та свою родину не забував – зводив усім хати.
Я у колгоспі пропрацював до 1975 року, а потім у Луцьку – водієм пожежної машини. Однак ми, селяни, прагнули, щоб у нашому Боремлі і вода була, і газ. Збиралися громадою і спільними зусиллями, з трудами-клопотами, але таки спромоглися для села цих благ.
Та після розвалу Союзу ніхто ні про яке колективне майно вже не думав. І колгосп почав йти на дно, техніку стали розбазарювати, поголів’я худоби зменшилося. Потім колгосп розділили на два менші. Спецгосподарство розібрали, шифер з приміщень завезли у склади. Де він згодом подівся, один Бог знає. А тепер ті, хто біля «корита» терся, – підприємці, приватизували собі техніку, розібрали з контори все, а простий люд зостався без роботи.
У нашому селі раніше працював консервний завод: робили солодку воду, вино, консервували овочі, фрукти, пекли хліб. Діяли побутовий комбінат, пилорама, кравецька майстерня, чоботарня, рибгосп, сільпо, лікарня, пологовий будинок. І люди із сусідніх сіл працювали в нашому селі. А тепер всюди пустка, як після війни у 1945 році. Тож я із задоволенням читаю матеріали у «Віснику+К» про тих господарників, які зберегли хоч якесь виробництво на селі і дають людям роботу. На жаль, про колективні добрі справи Боремля лишилася лишень згадка. Прикро.
Юрій ДАНИЛЮК,
село Боремель,
Демидівський район,
Рівненська область
| Comments: |
