Понад сім років провела у лікарні, а зцілила віра в Бога
Скільки вистраждала ця привітна жінка, знає лише Бог та рідні. Можна сказати, що вона фактично жила у лікарняній палаті, не маючи можливості поїхати до рідної домівки навіть на кілька днів. А у селі Гірники Ратнівського району за здоров’я Марії Гринюк молилися діти та чоловік. Сім з половиною років вони провідували найріднішу людину в лікарні і жили сподіванням на диво. І воно таки сталося.
Ранок починався з крапельниці
Марію та Василя Гринюків односельчани поважають за працелюбність та доброту. Такими ж вони виховали своїх шістьох дочок та стількох же синів. Замолоду, коли мама брала ланку буряків у місцевому радгоспі, старші дітлахи завжди допомагали на полі. Батько Марії був вправним столяром і теслярем, тож збудував для сім’ї простору оселю. Здавалося б, живи та радій кожному дню. Але біда завжди приходить тоді, коли її найменше чекаєш. Вже одружили старших дітей, коли Марії став докучати головний біль. Поїхали на обстеження в обласну лікарню, а там порадили звернутися до київських медичних світил. В інституті нейрохірургії, прочитавши виписку з історії хвороби Марії Гринюк, відомий професор чесно сказав рідним, що скільки б вони грошей не витратили, нічого не поможе. «Краще підтримувати організм у районній лікарні, щоб не мучити хвору постійними поїздками», – порадив, виписуючи необхідні препарати. Церебральний арахноїдит з набряком головного мозку – такий діагноз поставили жінці. У неврологічному відділенні Ратнівської районної лікарні їй виділили окрему палату. З крапельницею вона зустрічала кожен ранок. За роки перебування в лікарні руки були настільки сколоті, що медсестрам доводилося годинами шукати вену. Щодня випивала по вісім знеболювальних таблеток, приймала препарати, які підтримують серце. Марія Миколаївна з мужністю витримувала всі процедури. Весь персонал захоплювався її терпінням та силою волі, а жінка дякувала медикам за постійну опіку. Вдома за тата й маму для наймолодших дітей-школярів був чоловік Василь Григорович. Вони, виховані у цій віруючій сім’ї, не ускладнювали життя батькові своїми примхами, а всіляко його підтримували: готували їсти, прибирали в оселі. Господар не дозволяв сумним думкам оселятися в серці. Не завжди у двох пенсіонерів вистачало грошей на дорогі ліки – допомагали дорослі сини та дочки. Кожен день боротьби з хворобою давався нелегко, тож справжньою Божою благодаттю для всієї родини була новина про те, що мама… одужала! Спочатку у це ніхто не міг повірити, а Марія, яку виписали додому, всім розповідала, що її врятував Всевишній.
– У нинішній час є багато горя, хвороб. Може, Бог таким чином випробовує нашу віру? – розмірковує тітка Марія. – Він же й дає сили все пережити. У лікарні я читала духовну літературу, постійно молилася. Як важко не було – вірила, що Всевишній дасть здоров’я. Так і сталося: одного дня головний біль зник. І ось уже два роки я не приймаю жодної таблетки. Разом з чоловіком готуємося до весілля наймолодшого сина.
Тішаться 55-ма внуками
У свої 62 роки, незважаючи на пережиту хворобу, тітка Марія виглядає значно молодше. «А це тому, що є для кого жити! – відповідає на мій комплімент з усмішкою. – Маю 12 дітей, які подарували мені 31 внука та 24 внучки. Наймолодша, за збігом обставин, має такі ж, як у мене, паспортні дані – Марія Миколаївна Гринюк, правда, народилась вона лише кілька місяців тому. А найстаршому внуку у травні буде 20 років».
Доля розкидала дітей з цієї великої родини у різні куточки: мешкають у Росії, Білорусі, Ковелі, але найбільше їх все ж у рідному селі. Тому постійно хтось навідується до батьків, не дає їм сумувати.
– Можете серед ночі мене розбудити й запитати, хто коли народився – усіх пам’ятаю, а от дат народження внуків уже не знаю, – щиро зізнається бабуся. – То вони самі до мене телефонують і кажуть: «Бабусю, у мене сьогодні свято!». Я вже тоді вітаю.
– Напевно, пенсії всім на подарунки не вистачає?
– Ой, а вони й тих подарунків не крепко хочуть. Швидше нам торта принесуть, як матері спечуть. Ми не виховували дітей у розкошах. Головне, щоб добрі та слухняні були.
Розмовляючи з Марією Миколаївною та Василем Григоровичем, захоплююся їхнім трепетним ставленням один до одного, повагою та теплом, які вони пронесли крізь роки і передали своїм дітям та внукам.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
Марія та Василь ГРИНЮКИ все пережили разом
| Comments: |
