Півстоліття працює ковалем

А досвід і знання нема кому передати

Михайло Мороз із Головна Любомльського району все життя працює з металом. Хоч дідусь невисокого зросту, ніколи кремезним не був, але рівного йому у ковальстві у селищі нема. І хотів би передати комусь знання та вміння, однак молодь не у захваті від цього ремесла, не хоче важко працювати. Тож з часом може статися, що полагодити плуга чи воза у селі не буде кому.

У родині Михайла Васильовича ковалів не було. То він ще підлітком бігав до двох дідусів із колгоспної кузні, які що завгодно вміли вилити з металу. Хлопчик годинами міг спостерігати, як у печі палає вогонь і розігрівається метал. Спеціальної освіти не має. Саме життя записало у його трудовий стаж одне місце роботи – колгоспна ковальня. Пенсіонер із сумом каже, що вже давно її нема, навіть фундамент розібрали. А скільки він там сільськогосподарського реманенту перекував… І не злічити: лагодив машини і трактори, плуги і борони.

– Я «воював» до кінця, маю стажу 46 літ, пішов на пенсію, то ще 12 літ ходив на роботу, – каже. – А передати секрети ковальства і не було кому. Адже в нашому селищі молодь переважно із польських заробітків живе. А переймати щось від діда не хочуть. Тож ще й зараз приїжджають господарі й просять: «Зроби те, полагодь се…» А воно мені вже і важкувато.

Михайлові Васильовичу минуло сімдесят сім літ. Однак спокій тільки сниться. Він і тепер вправно господарює у своїй домашній кузні. Ще минулого року робив не одному хазяїнові плуга. Найлегша робота, мабуть, викувати косу, сапку чи копачку. Але до всього треба докласти рук. Дідусь піднімає кувалду і каже:

– Важить п’ять кілограмів. Ото беру і «малатаю» нею, поки щось путнє не вийде.

– Скільки ударів робите?

– Хіба рахував? Бувало, так захоплюся справою, що дружина Текля і до сніданку чи обіду не може докликатися, свариться.

Дідові знання перейняв син Микола. Михайло Васильович радіє, що хлопець самотужки склав трактора: там міст знайшов, там колеса купив, в іншому місці – мотора, кабіну переробив з «Москвича» – і вийшов непоганий як для села транспорт. Можна і поле виорати, і врожай привезти. Хоча тим врожаям Михайло Мороз не радіє. Має гектар поля, однак ні з картоплі, ні із зернових великих статків не нажив. Продукція села коштує мізер. А не працювати не може. Бо змалку лежнем не був, тож і на старість не сидить склавши руки.

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•