Приревнував друга до дружини – і спалив
Їхнє село поблизу кордону з Білоруссю, де у колгоспі працював Андрій – мусив заробити якусь гривню на весілля. Хлопця чекала кохана дівчина Соня – влітку мала закінчити школу, а восени збиралися з нею і розписатися.
Взимку українські сезонники пересиджували вдома, проганяючи нудьгу пиятикою та картами. Андрія покликав у бар Сава, з яким разом працювали у білоруському колгоспі. Сава був на десять років старший за Андрія, мав дружину та двох дітей. У барі до них приєдналися ще кілька «білоруських колег», тож гулянка видалася на славу.
– А давайте з’їздимо в Лучани на дискотеку! – запропонував хтось, коли у своєму клубі їм видалося не надто святково. Пропозицію підтримали не тільки парубки, а й жонатий Сава. Забув про свою дівчину й Андрій: алкоголь дурманив голову. Лучани – це те найближче білоруське село, де вони гнули спини у колгоспі. Поїхали підводою, яку хутенько спорядив за наказом Сави його сусід Тарас.
***
Наступного дня батьки Андрія забили на сполох: пропав син! Не відповідав на дзвінки по мобільному телефону, ніхто з друзів не знав, де він. Не знав і Сава.
– Тож ви разом їздили в Лучани! – не відставала Андрієва мати.
– Він там і залишився, – відповів той. – Сказав, що піде до знайомої дівчини. Спитайте в Тараса, він це чув.
Тарас підтвердив. «Невже знайшов собі білоруску?» – батьки не знали, що й думати. Минуло п’ять днів, а про Андрія в селі ні слуху, ні духу. Батьки не могли заспокоїтися, бо і дівчина Соня вже приходила. Нічого не залишалося, як поїхати в Лучани, де Андрія знало багато людей. Там ніхто хлопця в ці дні не бачив і не знав про його «білоруську дівчину». Додому батьки повернулись у розпачі й відразу ж повідомили в міліцію. Насамперед правоохоронців зацікавили Андрієві приятелі, з якими їздив у Лучани. Сава й Тарас повторили їм те, що казали Андрієвим батькам. Останній, правда, говорив не зовсім переконливо, мав переляканий вигляд і плутався у свідченнях. Під час ретельного огляду воза виявили на драбині кілька брунатних плям, схожих на кров. Тарас аж пополотнів:
– Я все скажу... Але я не винен, то Сава його вбив!
***
…У Лучанах хлопці ще випили, та от з дискотекою не вигоріло: клуб був зачинений. Деякі хлопці лишилися тут на ніч. А Сава, Андрій і Тарас поїхали за село. Сава несподівано приревнував Андрія до своєї дружини.
– Літом, як я лежав у лікарні, ти возив її скутером у ліс!
Андрій і справді підвозив Люду, але як дружину свого товариша, інших намірів і в думках не було. Хлопець про це так і сказав, запалившись і собі від обурення. Та Сава наче здурів: схопив Андрія за барки, стягнув з воза на обмерзлу дорогу й став бити ногами, доки хлопець не перестав реагувати на удари. Зляканий Тарас тремтів на возі, не наважуючись навіть словом зупинити знавіснілого сусіда.
– Ходи сюди, поможеш покласти його на воза! – долинув Савин хриплий голос.
– Що скажемо його батькам?
– Що його побили білоруси!
Вони поклали непритомне тіло на віз і поїхали далі. Неподалік села, на містку через меліоративну канаву, Сава наказав зупинитися.
– Здається, Андрієві каюк, – мовив, помацавши шию непритомного.
– Що ж робити? – заскиглив Тарас.
– Не везти ж труп у село! Заховаємо під мостом, а як завтра питатимуть, скажемо, що він у Лучанах остався – у знайомої дівчини.
Затягнувши вбитого під місток, Сава попередив Тараса:
– Не ляпатимеш язиком – житимеш! Ти мене знаєш.
Тієї ж ночі Сава взяв удома каністру з бензином, повернувся до містка і спалив захований труп…
***
Тарасові таки довелося відповідати: суд дав йому два роки позбавлення волі. Правда, умовно, зважаючи на допомогу під час слідства. А Сава сів за грати надовго, бо ще й намагався приховати сліди свого злочину.
Ігор СЛАВИЧ,
Житомирська область
| Comments: |
