Надія Білаш тридцять літ віддала улюбленій справі
Їх було четверо серед тридцяти юнаків, які обрали фах працівника лісового господарства. Однак із дівчат-випускників – вона єдиний майстер лісу, яка тридцять літ віддала галузі. Каже, що не кожна жінка витримає такі навантаження, адже за день доводиться проходити по стежках-доріжках до двадцяти кілометрів.
На Чесного Хреста гадюки збираються докупи
На вибір професії Надії Білаш вплинув… дядьків хутір, який був у лісі. Дівчина підлітком бігала туди влітку. Любила спостерігати, як навесні життя тут оживає, а восени все готується до довгого сну. Тож після школи без роздумів вступила до Шацького лісотехнічного технікуму. Після його закінчення Надія потрапила за направленням аж в Одеську область. Каже, що лісів там небагато, було всього 200 гектарів, але їх не порівняєш зі щедрими волинськими. Тож при першій нагоді молодий спеціаліст повернулася на Волинь. Влаштувалася на роботу майстром лісу Бузаківського лісництва ДП СЛАП «Камінь-Каширський агроліс». І ось уже тридцять літ піклується про насадження площею 500 гектарів.
– Окрім догляду, займаємося посадкою лісу. В основному тут переважають береза, вільха, сосна, – розповідає жінка.
– А по скільки кілометрів проходите щодня?
– Щонайменше п’ятнадцять, незважаючи на сніг або спеку. Інколи їжджу своїм коником, але більше – велосипедом. Навіть в контору з рідного села Видерта до Ракового Лісу кручу педалі (а це туди й назад до сорока кілометрів). Але я вже звикла до руху. Коли ж дуже засніжить, то ходжу пішки. Буває, що долаю замети по коліна.
– Не боїтеся самі ходити лісом? Може, зброю маєте?
– Ні. Зброї не маю, тільки газовий балончик. Хоча порушників доводилося ловити і вдень, і вночі. Протоколи складали з колегами, в судах проти лісових хуліганів свідчили. Деякі напідпитку навіть погрожували, що хату спалять… Але Бог милує. Хоча дехто чи то випадково, чи навмисно пускав червоного півня в лісі. Частіше це траплялося тоді, коли села Камінь-Каширського району були ще не газифіковані, і кожен хотів запастися дровами – головним видом палива для нашого краю. Тепер крадіїв значно менше.
Є два дні у році, коли Надія Іванівна в ліс не йде. Це 27 вересня – у день Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, та 9 жовтня – у День кончини апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Каже, що тоді всяка гадина у лісі збирається докупки і готується до зимівлі.
Переробних підприємств зменшилося
Надія Білаш також переконана, що до лісу треба ходити з молитвою. Жінка, підходячи до хащів, завжди читає «Отче наш…» У свята та в неділю не рекомендує людям йти по гриби та ягоди – не годиться.
– Найсильніше діє і заспокоює все ж молитва. Я тридцять літ у лісі працюю, але плазунів не зустрічала. Та й звірів не траплялося. Вовків немає. Бачила тільки козуль. Кабани є, але вони не агресивні, хіба що шкодили людським городам, вириваючи картоплю. Вже добре знаю, де чий слід на снігу. Взагалі, так цікаво спостерігати за природою…
– А в яку пору року Ви найкраще почуваєтеся в лісі?
– Мабуть, навесні, у березні. Знаєте, коли тане сніг, повітря таке чисте, ніжне, прохолодне, що ним можна задихнутися… Багато хто каже: пахне весною. І це справді так. Бо в лісі усе оживає.
А от у літа та осені свої принади. Надія Іванівна любить збирати гриби та ягоди, лікарські рослини: звіробій (допомагає при застуді), корінь калгану жовтого (лікує шлунок), брусничник (нирки чистить). Вона пригадує, що в минулому лісники навіть мали план заготівлі соснових «лапок» – 15-20 тонн в місяць (її використовували для виготовлення комбікормів худобі). Або ж треба було зібрати 300 кілограмів шишок в рік. Здавали і кору крушини та дуба. Та й гриби лісництва колись приймали.
– Нині багато що відійшло у минуле. А залишилося головне – догляд і посадка лісу, – додає. – І люди охоче відгукуються на прохання допомогти.
Прикро тільки жінці, що нині зменшилося на Волині підприємств, які б переробляли продукцію лісу, як це було за радянських часів. Адже збір ягід і грибів – додатковий заробіток для населення.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |