Хірург з 50-літнім стажем – активний блогер і депутат
Богдан Дівнич У свій поважний вік не сидить склавши руки
За плечима нововолинського лікаря півстолітній стаж роботи в хірургії. Він зробив тисячі операцій! Довелося працювати не тільки в Україні, але й в Казахстані, Угорщині. Хоч зараз медик не оперує, однак живе активним громадським життям: кілька скликань його обирають до міської та обласної рад. Хоч Богдан Степанович і розміняв восьмий десяток літ, але його активності позаздрять навіть молоді депутати, адже він чи не найактивніший блогер Волинської обласної ради.
Семашківську систему медицини зруйнували, а що натомість?
Богдан Степанович народився на Івано-Франківщині, змалку був допитливим, тож до школи пішов у п’ять років. Після її закінчення вступив до медичного інституту (конкурс на одне місце був вісім абітурієнтів!).
– Інтернатури тоді не було, а шість курсів навчання, – розповідає. – Вчитися було важко, але цікаво, тож з четвертого курсу я вже оперував. Направлення отримав у Казахстан: нас, 13 випускників, направили головними лікарями в дільничні лікарні. Я навідріз відмовився від посади, сказав, що поїду працювати тільки хірургом. Тож пішли назустріч: трудився районним хірургом. У 1964 році забрали в армію – служив у Туркменістані. Коли одружився, знову повернулися працювати в Казахстан. А коли привіз дружину до батьків на Івано-Франківщину, вона заявила: «Звідси нікуди не поїду». Тож приїхали працювати у Нововолинськ – молоде перспективне місто шахтарів. Уже кілька десятків літ тут живемо.
З 1977 по 1997 рік Богдан Степанович обіймав посаду першого заступника головного лікаря по медичній частині Нововолинської центральної міської лікарні. Він каже, що коли стали скорочувати ліжка, він принципово заявив: без нього. Почав працював виключно хірургом. А от з 2005 року перейшов на роботу у поліклініку, де працює й донині.
– А чим будете займатися, коли захочете піти на відпочинок?
– Це найбільша проблема, адже у мене ніколи не було хобі. Тільки робота. Дружина, яка працювала медсестрою, коли пішла на пенсію, знайшла собі інше захоплення…
– Дача, город?
– Ні, це збули. Тепер дружина має фазенду в Інтернеті, багато читає. Я також займаюся самоосвітою. Коли дуже наболить, сідаю за комп’ютер і пишу блоги, у яких висловлюю думки про різноманітні проблеми сьогодення. Правда, інколи після цього до третьої години ночі заснути не можу. Багато спілкуюся через Інтернет з однодумцями.
– Ви – активний блогер. Сама кілька разів читала їх на сайті Волинської обласної ради. Мабуть, освоїли комп’ютер дуже давно?
– Ще в 1997 році. Вже тоді в лікарні всю документацію вів через комп’ютер. Нині маю свою сторінку у Фейсбуці. Сьогодні наболіле питання – створення первинної медичної санітарної і впровадження екстреної медичної допомоги. Якби не мав досвіду, то б повірив у благі наміри. А так… Те, що нині роблять з медициною – жах! У радянські часи була Семашківська система охорони здоров’я: паралельно розвивалася медицина і все, що має до неї відношення. А тепер вибірково щось хочуть змінити. Так, змінюйте, але систему. На місцеву владу тиснуть зверху. Я читав інтерв’ю розробника цих «новшеств». Він говорить як людина кабінетна, яка не знає, як живуть у районах. Я йому це написав. Всі ці нововведення не сприймають ні медики, ні місцева влада. Це реформи, нав’язані з Києва. Бо чи може, наприклад, швидка у місті приїхати за десять хвилин і за двадцять – у село по наших дорогах? Як можна проводити реформи без введення страхової медицини, без капітального ремонту доріг. Щось там затіяли, щоб бути схожими на Європу. Придумали посади сімейних лікарів. Але це вже категорія страхової ринкової медицини. Колись вели мову, що страхові поліси купляє організація, де людина працює. На цю суму вона не платить податки. На непрацюючих кошти закладаються в держбюджеті. Якщо високий рівень доходу, багатій дбає про себе сам. Однак про страхову медицину мова не йде. Сьогоднішня ситуація нагадує період двадцятитисячників, коли робітники приїжджали керувати колгоспами. Таке враження, що у медицині тепер більше дбають про фармацію, зачасти приписуючи дорогі препарати замість дешевих українських, тендери, благодійні внески, ніж про проблеми галузі. Пацієнти стають медичними кріпаками. Бо колись фінансування було на один ліжкодень і на одне відвідування поліклініки. Зараз – на одного жителя. Якщо ти сільський, то на тебе не передбачене фінансування у міській лікарні. Тобто у всіх нововведеннях немає системи, і виходить нестиковка, – переконаний хірург із 50-річним стажем.
Наголошує Богдан Степанович і на проблемі кадрів на місцях. Якби зараз усі лікарі-пенсіонери, які працюють в дитячій поліклініці Нововолинська, пішли на заслужений відпочинок, то заклад треба було б зачиняти. А скільки лікарів не вистачає у віддалених райцентрах? Однак питанням заохочення молодих спеціалістів працювати у глибинці ніхто не займається.
«Ви чули, щоб росіянин казав: «Я українець російського походження?»
Найактивнішими роками Богдан Дівнич називає 1990-94 роки, коли його обирали депутатом Нововолинської міської ради. Адже всі з надією і вірою дивилися в майбутнє. Саме завдяки таким, як Богдан Степанович, сесії скликали по кілька разів на місяць: дискутували, сперечалися і приймали рішення на користь громади.
– Якби мені хтось сказав тоді, що через двадцять літ в країні буде така складна ситуація, я б відповів, що йому треба йти у психлікарню. Ми думали, що буде інакше, – зізнається депутат Волинської обласної ради чотирьох скликань. – Навіть депутатство у Волинській обласній раді наприкінці дев’яностих було цікавішим, можна було щось довести. Сьогодні немає прогресу. Насамперед, цьому сприяє законодавство по виборах. І рада стала ніби філіалом обласної адміністрації.
– На Вашу думку, яким буде шлях України?
– Складається враження, що нині «верхам» Україна потрібна виключно для того, щоб вирішити свої справи. Не відчувається, що у Верховній Раді кращі представники народу. Поляк, який живе в Америці, каже: «Я американець польського походження». А ви чули, щоб росіянин казав: «Я українець російського походження?» Мабуть, мине років сорок, поки країна оговтається, і то, якщо на те буде політична воля щось таки змінити.
– Чи бачите себе в депутатах у майбутньому?
– Ні. Не хочу бути присутнім на сесіях, коли в державі впроваджуються такі «реформи», коли жодна стаття Конституції не виконується. А місцеві депутати ще й це підтримують…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
