Як пояснити трьом малим дітям, що тато у землі?!
Мене звати Тамара, виховую трьох дітей: дівчинку шести років і хлопчиків чотирьох і двох років. У нас сталася біда: 25 вересня 2012 року загинув мій чоловік Юрій Петрович Драган. Він працював у підприємця на тракторі МТЗ-80, виконував польові роботи. Того дня чоловік з помічником поїхав копати картоплю. Десь о 10.10 я з ним розмовляла по телефону, сказав, що сідають обідати. О 16.20 я побачила, як біля моєї хати їде швидка допомога, машина хазяїна, фельдшерка з чоловіком на скутері. Я зрозуміла, що щось сталося. Почала дзвонити до свого чоловіка. Слухавку взяв хазяїн, став мене заспокоювати: мовляв, не переживай, твого чоловіка переїхав трактор, але все буде добре. Лише о 19.00 я дізналася, що Юра о 17.30 у лікарні помер.
Причина смерті, за висновками судмедекспертизи, – розрив печінки. Лікарі сказали, що дуже багато часу втрачено, питали, чому чоловіка так довго тримали на полі, не везли в лікарню? У порушенні кримінальної справи відмовили, постанову на руки не давали, про результати ніхто не повідомляв. Нещодавно я дізналась, що справа перебуває у Луцькому райвідділі і веде її слідчий Зелений О.О. Але він відмовився надати мені документи (копії) протоколів про допит у справі чоловіка, і саме він 29.01.2013 року дав ксерокопію постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. Слова свідків (лікарів) перекручені. Алкоголю у крові мого чоловіка не виявлено. Я не вірю, що мій Юра загинув тому, що по ньому заднім колесом проїхав трактор і комбайн для копання картоплі. Адже не поламалися ні ноги, ні ребра, ні тазові кістки, а тільки печінка лопнула. Слідчий мені в обличчя сміявся і казав, що, напевно, ребра прогнулись. А як це може бути: Юра був гумовий, чи як? У постанові, яку мені дали, – тільки свідчення хлопчини-помічника. А я дуже хочу знати, що ж сталося насправді, чого тато трьох малих діток лежить у землі, йому ж було тільки 25 років?! Як мені пояснити, що він більше ніколи не прийде, не пригорне їх до себе, не візьме на руки, не скаже, що любить. Кожного вечора діти переглядають альбом, шукаючи тата, згадують кожну хвилину, проведену з ним, питають, коли він повернеться. Я пишу вам цього листа, а в самої сльози річкою, на душі камінь, біль втрати, яку нічим не заміниш. Яка несправедливість – усі сміються, радіють (зокрема ті п’ятеро людей, які були на полі і нічого не зробили, щоб урятувати діткам тата). Як зачепити серця тих чиновників, які футболять мене з одного місця на інше і відмовляють у допомозі. У цій справі стільки брехні, стільки неточностей, але кого це обходить? Її аби швидше закрити, а винуватці досі на волі, живуть і радіють життю, як колись радів і наш Юра.
Тамара ДРАГАН і вся родина загиблого,
с. Сарнівка Луцького району
Волинської області
| Comments: |
