Скрипки закарпатця є в усьому світі
Свій перший інструмент майстер… спалив
Скрипки та віолончелі Сергія Голубокого, мешканця села Заріччя Іршавського району, звучать далеко за межами України. У Франції, Польщі, Німеччині, Бельгії, США, Канаді, Мексиці, Італії, Угорщині на його інструментах грають і професійні музиканти, і багатії-аматори. За двадцять років праці майстер зробив понад триста скрипок та віолончелей.
– Ще під час навчання у Київській консерваторії разом з товаришем розібрали викинутий рояль – він став сировиною для скрипки, – пригадує заслужений майстер народної творчості України Сергій Голубокий, уродженець Хмельниччини. – Робив її наосліп, самотужки, по книжках. І спалив…
Але бажання робити скрипки не зникло. Тож на другому курсі консерваторії став вчитися у скрипкового майстра Олексія Пехенька. Згодом – у Кракові у визнаного майстра Яна Павліковського. Минуло вже двадцять років, а й досі Сергій дякує польському вчителю за науку. Якось, коли юні київські музиканти брали участь у міжнародному конкурсі, що транслювався на телебаченні, Ян Павліковський… упізнав за звучанням скрипку свого учня.
– Найкраще для виготовлення скрипок використовувати на нижню деку та голівку явір, на верхню – ялину, вони дають силу звучання, – Сергій Голубокий розповідає про особливості професії. – Я зрозумів, що треба самому шукати деревину для інструментів, бо її можна зіпсувати ще на стадії заготовки, що потім позначиться на звучанні. Клеї, лаки, струни купую у польських колег. При бажанні скрипку можна зробити за два-три місяці. Вважаю, що готовий інструмент має звучати добре одразу, а хороший з часом лише покращує свої акустичні якості. Скрипка зношується (бо витримує тягар струн, залежить це також і від того, хто нею користується), та передається з покоління в покоління. Чим красивіший, вишуканіший тембр, тим дорожчий інструмент.
– Є багато майстрів-самоучок. Як вважаєте, чи майстер повинен грати на інструменті?
– Вважаю недоліком, якщо він не має музичної освіти, адже тоді не зможе перевірити готовий інструмент, тобто не стане сам собі «контролером».
– Цікаво, а яку скрипку легше виготовити – дорослу чи дитячу?
– Порівняю зі взуттям – дитяче зробити важче, ніж доросле, так само і скрипку. Та й продавати її, за неписаними канонами, треба недорого, щоб була доступною.
Виявляється, у цій справі, як і в багатьох інших, тепер багато шахрайства. Китайські заготовки дещо переробляють, ставлять етикетки зі своїм іменем або, ще гірше, якихось надуманих майстрів зі світових столиць – і на цьому заробляють чималі гроші. До речі, як каже майстер, сучасні китайські чи корейські скрипки, які купують музиканти-початківці, зроблені на вищому рівні, ніж колишні радянські.
Інструменти Сергія Голубокого розійшлися по всьому світу. Пригадує пана з Канади, який придбав скрипки не лише для себе, а й для своєї родини, бо за кордоном заможні люди у вільний час отримують задоволення від музикування. На інструментах закарпатського майстра грають у Київській музичній академії, у столичній, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Сімферопольській, Хмельницькій, Львівській, Харківській філармоніях, є інструмент у колишнього президента Віктора Ющенка. Лише вдома майстер своєї скрипки не має – коли ми захотіли сфотографувати його, взяв до рук ще не готову: «Як чоботар без чобіт». Що цікаво, старший син-економіст справу не продовжить, можливо, піде батьковими слідами молодший, третьокласник. Тож поки що Сергій Голубокий навчає чужих дітей – майбутніх музикантів в Іршавській школі мистецтв.
Олена ПАВЛЮК,
Закарпатська область
| Comments: |
