«Всюди їздив – і всюди плакав»
Записав у щоденнику Тарас Шевченко, подорожуючи Волинню
Буваючи у відрядженнях, не раз чула від людей: «Ось тут, кажуть, Тарас Шевченко сидів, ось тут він відпочивав, а з цієї криниці пив воду…» Не дивно, адже наш славетний Кобзар у 1846 році під час експедиції, організованої Київською археографічною комісією, декілька місяців перебував на Волині.
Кам’янець-Подільський, Житомир, Корець, Острог, Варковичі, Верба, Дубно, Кременець, Почаїв… Приблизно таким був шлях Тараса у нашому краї. Тому цілком логічно, що Шевченко міг зупинятися і в селах, і в колишніх панських маєтках, і на шляхах біля криниць.
Проїжджаючи трасою Київ-Чоп, у Дубенському районі біля села Підлужжя увагу привертає пам’ятник Кобзареві та благоустроєна навколо нього територія. Виявляється, це місце називають Шевченковим джерелом, або Тарасовою криницею. З покоління у покоління місцеві жителі переказують, що саме тут, де здавна б’є джерело, й зупинявся Тарас Шевченко напитися холодної води та перепочити. Зрештою, сам поет цю подорож теж запам’ятав, адже вже через два роки, коли був на засланні в Орській фортеці, використав спогади у своїй творчості. Саме тут він написав і свою поему, і повість «Варнак», головний герой якої з Волині просить свого нового приятеля: «Розкажи мені, друже мій, що-небудь про нашу прекрасну Волинь і Поділля!» Його вустами Шевченко розповідає: «Із Кам’янця пішов я через село Верба в Дубно, а із Дубна в Остріг, Корець…» Не виключено, що основою цієї трагічної повісті могла послужити розповідь тутешніх селян, бо саме за старовиною їхав сюди Шевченко.
А от читаючи його «Прогулянку з задоволенням і не без моралі», можна зробити висновок, що Тарас Григорович, маючи аналітичний розум, дуже чітко підмічав усі деталі. А ще зауважте, як порівнює він Волинь з Україною, маючи на увазі її Лівобережну частину. «Могила або курган на Волині чи Поділлі – велика рідкість... Що ж говорять допитливому нащадку ці часті темні могили на берегах Дніпра і грандіозні руїни палаців та замків на берегах Дністра? Вони говорять про рабство і свободу. Бідна, малосильна Волинь і Поділля, вона охороняла своїх розпинателів у неприступних замках і розкішних палатах. А моя прекрасна, могутня, волелюбна Україна туго начиняла своїм вольним і ворожим трупом незчисленні величезні кургани. Вона своєї слави на поталу не давала, ворога-деспота під ноги топтала і, вільна, не занапащена, умирала. От що значать могили і руїни». Одразу видно, що, вихований на розповідях про козаків та гайдамаків, Шевченко пройнявся ненавистю до польської шляхти, яка колись процвітала на Правобережжі.
У Почаєві Тарас Шевченко намалював аквареллю чотири картини святої Лаври. Відомо, що «з Волині в Україну» привіз він пачку городнього і садового насіння, яке зібрав у тутешніх господарів, зошит народних пісень, записаних від волинських селян.
Пізнавши звичаї, побут і життя волинян, у Шевченка, напевно, залишилися гнітючі враження, адже у дорожньому записнику зберігся лаконічний запис: «Всюди їздив – і всюди плакав».
І хоча табачники вже зазіхнули навіть на Шевченка, викинувши його твори з підручників для п’ятого класу, проте наш безсмертний Кобзар був, є і буде втіленням найзаповітніших народних сподівань, символом національної духовності. А тому все, що освячене його ім’ям, від душі вшановується нашим народом.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
