Коні лікують дітей та виживати їм важко на цьому світі
Знайомлячись з людьми, слухаючи їхні життєві історії, починаєш розуміти, що якби у нас не було ентузіастів, людей, для яких уподобання є сенсом життя, то, напевно, в наш час ми «тішилися б» тільки барами, магазинами і банками. Ірина Демидюк, директор кінноспортивного клубу «Фавор», присвятила себе улюбленій справі – тренуванню дітей з верхової їзди, не сподіваючись на великі прибутки. І хоч як не важко їй втримати цей «бізнес», проте розлучатися з кіньми не хоче.
На честь Перепльота – кубкові змагання
Оглянувши стайню, яка розташована у селі Велика Омеляна, за декілька кілометрів від Рівного, думаю, що навіть не фахівець вийде звідти у захопленні від граціозних гривастих красенів. А ще вони дивують своєю реакцією на людей: складається враження, ніби розуміють усе, про що з ними говорять.
– Вони справді все розуміють, – абсолютно серйозно підтверджує пані Ірина, називаючи мені їхні імена і породу. – Відбираю коней за рухливими якостями, зовнішніми даними, тобто звертаю увагу на плавність рухів з ефектним виносом передніх та підведенням задніх ніг, на техніку стрибка тощо. А ще кінь-скакун обов’язково повинен мати спокійний характер, бути легким у керуванні.
Всього у клубі одинадцять верхових коней, в основному це українська верхова, ганновер і голштин. Опікується ними родина Ірини Демидюк, допомагає їм вихованець із Суська. Заснований клуб рівненським Палацом дітей та молоді, а розпочинав свою роботу ще у селі Суськ Костопільського району. На початках його суттєво підтримувало об’єднання «Рівнеліс», яким тоді керував Микола Шершун. Та згодом клуб у Суську став приватним і спортивно-мисливським, втративши кінно-спортивний напрямок. Тоді Ірині Демидюк довелося шукати нове місце. Знайшовши приміщення у селі Велика Омеляна, жінка наважилася взяти кредит і викупити його під конюшню. Проте цей переїзд залишив дуже важкий спомин, про який пані Ірина не може спокійно розповідати й досі.
– Перший наш кінь – це Перепльот, справжній красень, який не програв жодного змагання за всі свої роки. Саме в той час він захворів. Лікар, оглянувши його, сказав, що нічого страшного нема, його можна вилікувати. Ми кинулися шукати транспорт, щоб перевезти коня в Омеляну, і запізнилися буквально на годину – кінь загинув. Не буду вдаватися у подробиці, але я після того шоку довго не могла оговтатися. У нас є такий неписаний закон: верхових коней на ковбасу не віддають – вони помирають самі. Зараз проводимо змагання на «Кубок Перепльота».
Коні полюбляють курагу та родзинки
Ірина Демидюк – кандидат у майстри спорту з конкуру (змагання з подолання перешкод) та виїздки. Кіньми «захворіла» ще в дитинстві, навіть їздила з Рівного у село Зоря на тренування потайки від батьків. Дід, довідавшись про таке захоплення, не здивувався: виявляється, він з дворянського роду, в якого були свої стайні з кіньми. І ось уже понад двадцять років пані Ірина займається кіньми та верховою їздою. Незважаючи на те, що має чотири вищі освіти, перевагу віддала коням, і тепер навчає цьому дітей (у «Фаворі» три групи від 6 до 18 років).
– Зараз ми переживаємо дуже важкий період. Клуб був на грані закриття, – бідкається пані Ірина. – Коні потребують надзвичайного догляду. Це регулярні прогулянки, тренування – без навантаження вони впадають у депресію і можуть загинути. Треба стежити за станом їхніх ніг та суглобів, а щеплень їм робимо більше, ніж діткам. А ще гроші потрібні, щоб закупити корми, вітаміни (також родзинки, горіхи, оливкову олію, курагу, перепелині яйця), ліки, мазь для змазування копит, підстилку. Словом, один кінь в місяць обходиться не менше як у півтори тисячі гривень. Кінська збруя теж недешева: сідло – від 350 доларів, вуздечка – від 100 доларів. Дуже вдячна фермеру Едуарду Скороходу, який підтримує нас, і батькам наших дітей, бо й не знаю, як би вижили.
Скакуни повинні брати участь у змаганнях, їм це просто необхідно. Їхати на змагання у Львів чи Київ члени клубу «Фавор» не в змозі – перевезення коней дороге, тому виступають поблизу і проводять їх у себе, змагаючись з командами з Хмельницького, Житомира, Львова, Луцька, Кузнецовська. Цей кінно-спортивний клуб – єдиний в Україні, який діє тільки за рахунок абонентської плати та благодійних внесків його членів. Хоча й вони чисто символічні: місячний дитячий абонемент тут коштує 200 гривень, для дорослих – 350. Для прикладу, у Києві одне заняття вартує від 500 гривень.
Верхова їзда – це одні з найкращих «ліків» для дітей з церебральним паралічем, аутизмом, серцево-судинними захворюваннями та, звісно, сколіозом. Тому до Ірини Демидюк постійно звертаються з проханням про допомогу.
– Іпотерапія – метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого, – каже тренер. За кордоном є спеціальні клуби з навченими лікарями, де хворі дітки отримують ефективне лікування. Ми обережно підходимо до цього, адже беремо на себе велику відповідальність. І результати від цих занять є. До нас з Рівного привозили хлопчика з аутизмом, який взагалі погано говорив і розвивався – зараз він навчається у нормальній школі.
Коні допомагають позбутися не лише фізичного болю, а й вирости гуманними, сердечними людьми. А також верхова їзда – активний відпочинок на природі. У дітей, які тут тренуються, прекрасна постава і фігура. Добре, що знаходяться благодійники, які підтримують цей клуб, бо нашим високопосадовцям до неприбуткових справ немає діла.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Ірина ДЕМИДЮК
| Comments: |
