Колишню свекруху посватала за теперішнього свекра

Гіркі сльози котилися по Галининих щоках. Раз у раз змахувала їх шершавою рукою. Життя прожила, та щастя так і не пізнала: рано овдовіла, тяжко працювала, а віку доживала з чужою людиною. Чи думала вона колись, що шукатиме порятунку від рідного сина?

 

***

Галя вийшла заміж ще зовсім молодою, щойно виповнилося шістнадцять. Хоч невістка й була на десять літ молодшою за сина, та Павлова мати цьому союзу неабияк зраділа. Знала, Галина – дівчина добра та працьовита, змалку росла сиротою. Чоловік над молодою дружиною аж трусився, у всьому їй догоджав. Постійно повторював, що вона у нього цілого світу варта.

Щойно у подружжя народився синочок Андрійко, стали подумувати про власний будинок. Негоже, казала Галя, надокучати батькам своєю присутністю. У них ще двоє синів неодружених, тож претендентів на житло вистачає. Потихеньку стали зводити власне помешкання. Павло трудився, не покладаючи рук: і матеріали на хату діставав, і на роботу біг, і на будівництві щось стукав… Галина й не зогледілася, як стала господинею ошатної оселі.

Та щастя виявилося недовгим. Незабаром тяжко захворів молодий господар. Діагноз «рак» пролунав, наче грім серед ясного неба. Галя не піднімалася з колін, молила Бога, аби чоловік одужав. Та її Павло згасав, наче свічка. Не минуло й року, його не стало…

Як пережила похорон найдорожчої людини, не розуміла й досі. Від думок паморочилося у голові, вогонь втрати обпікав груди. Галі здавалося, вона от-от втратить розум… Та людям свого болю не показувала, трималася, як то кажуть, олов’яним солдатиком. Ніхто не бачив, як у німому риданні заламувала руки над сплячою дитиною. Скільки сліз пролила безсонними ночами, знала лише подушка. Але сльозами горю не зарадиш, а дитину треба якось піднімати.

Чоловікові родичі спочатку навідувалися до молодої вдови, підтримували. Та з часом забули до неї дорогу. Важко доводилося молодій жінці, та нікому було про це сказати.

Щойно Андрійко підріс, Галина віддала його до садочка, а сама взялася роботу шукати. Влаштувалася прибиральницею до дитячого будинку у місті. Вставати доводилося задовго до сходу сонця, бо доїжджати було неблизько. На роботі літала, мов бджілка, все швиденько переробить – і назад додому. Не любила, коли Андрійко сам залишався вечорами.

***

Дівчинка, яка нещодавно з’явилася у дитячому будинку, одразу ж впала Галині в очі: дзвінкоголоса, з веснянками, а волосся руде-руде, наче у ньому заплуталося сонце.

– Шкода, що у мене немає донечки, – піймала себе на думці.

Поступово Галя стала прив’язуватися до дівчинки: то іграшку їй нову принесе, то платтячко подарує. А коли мала прихворіє, ночами не спала, хвилювалася, як за свою. Незабаром Надійка стала називати її мамою. Твердо вирішила: хоче удочерити цю дівчинку.

Знайомі довго відмовляли Галину не робити цього. Казали, що їй і Андрія важко ростити, а з двома дітьми й поготів не впорається. Повторювали, що ніхто не дасть їй на виховання дитину. Вона ж таки домоглася свого.

З появою Надійки Галинин дім наче наповнився світлом, а життя – подвійним сенсом. Вона ж тепер мати двох дітей.

***

За щоденними клопотами Галина й незчулася, як повиростали діти. Андрій закінчив училище і пішов працювати. Та й Надя вже була випускницею. Щойно продзвенів останній дзвоник, діти покликали маму на серйозну розмову.

– Ми з Надею давно кохаємо один одного, тож вирішили одружитися, – зашарівшись, повідомив син.

Галя не знала, радіти такому зізнанню чи засмучуватися. Покрилася холодним потом, сполотніла. Та врешті дала свою згоду. Відгуляли невеличке весілля.

– Головне, щоб мир та злагода між вами панували, – благословляла дітей на шлюб.

Молодята й справді воркували, наче голубки. Не розлучалися ні на мить, завжди трималися за руки. Материнське серце раділо, бо через рік-другий вже бавила онуків.

Лиха біда прийшла у дім, коли її зовсім не чекали. Андрій запив. Що стало причиною, рідні зрозуміти не могли. Будинок здригався від постійних суперечок та скандалів. Згодом у хід пішли й кулаки.

Галина плакала, на колінах благала сина схаменутися. Не допомагало. Оковита замінила Андрію родину, жінку, дітей… Вигнали з роботи, останнє виносив з хати, аби пляшку було за що купити. Кулаків перепадало і матері.

***

Зібрала Надя сякі-такі пожитки і поїхала у сусіднє село до подруги. Не хотілося покидати чоловіка, та й залишатися з ним більше не могла. Не той уже був Андрій, якого колись покохала…

Незабаром до молодої жінки посватався місцевий парубок. Пішла за нього, хоч і не любила, та більше діватися не було куди. З часом забрала до себе і колишню свекруху. А за місяць-другий Галина та Надин свекор теж створили сім’ю.

Марія МАРТИНЮК,

Рівненська область

 

 

 

• Нравится
•