Через двадцять літ «додивилася» мамине видіння – і посивіла
Сталося це років десять тому. Ми з Ірцею (моя найкраща подруга) навчалися у випускному класі. Наближалися екзамени, напруження зростало. Аби трохи відволіктися від шкільних проблем, Іринині батьки запропонували нам поїхати з ними на два дні на пікнік на дачу. Ми радо погодилися.
Ми ще не встигли розкласти речі, як Іриній мамі подзвонили з роботи: її пацієнтці (працювала гінекологом в одній з лікарень Тернополя) раптово погіршало, тож мусила повертатися в місто. Нас залишили на два дні самих – і ми тішилися, як малі діти. Зранку позасмагали біля водички, а в обід, аби сховатися від палючих сонячних променів, пішли відпочивати в будиночок. Я саме зручно вмостилася на диванчику біля телевізора, як мене гукнула Іра:
– Дивись, горище відчинене! Скільки живу – жодного разу там не була, батьки все забороняли, навіть замок почепили, аби я не лазила. Пішли глянемо, що там є.
«Віконце» горища справді було незамкнене – крізь щілину «виглядала» запилена скриня, біля якої стояли такі ж запилені білі туфлі.
– Певно, мамині весільні, – защебетала Ірця. – Може, там ще й сукня є? От би поміряти!
І справді, всередині лежала біла весільна сукня, фата і віночок, а ще – мережана хустинка і засушена квітка. Але не це мене здивувало. Звернула увагу на великі дзеркала, які ніби навмисне були почеплені одне навпроти одного, та недопалок свічі, що валявся біля одного з них. Він був схожий на фігурку… Бр-р-р-р-р… Моторошно навіть згадувати… Той силует з ріжками, що утворив стікаючий віск, змусив мене від страху аж спітніти.
– Ти чого зблідла? – побачивши мій вираз обличчя, Іра кинула застібати «блискавку» на весільній сукні, яку вже встигла на себе нап’ялити, і попрямувала до дзеркала. Тією ажурною хустинкою, що лежала у скрині, вона протерла одне з дзеркал.
– Глянь-но на себе – та на тобі ж лиця нема! – сказала.
Мені зовсім не хотілося собою милуватися у такому вигляді. Я почувалася дуже зле, і присіла на зламану «тризубу» табуретку. Іра таки застібнула «блискавку» і, аби краще розгледіти на собі мамине плаття, запалила свічку…
Звідкись почулося котяче нявчання, брязкіт скла, голосно хляпнули дверцята горища, у голові запаморочилося… Скільки я була непритомна, не знаю. Але коли отямилася, поруч не було моєї життєрадісної подружки-щебетушки, на мене дивилася посивіла жінка років тридцяти, дуже схожа на маму Ірини. В її очах застиг страх. Я з жахом почала усвідомлювати, що це і була Іра. Та що ж трапилося, допитатися ніяк не могла, бо подружці наче мову відняло, вона лише зробила кілька незрозумілих мені жестів і заплакала.
Батьки Іри, почувши по телефону мою розповідь, одразу примчали на дачу. Тато на руках зніс доньку в будинок. Мама намагалася привести Ірцю до тями, але що тільки не робила – все було марно. Тоді вона набрала якийсь номер:
– Все сталося, як ви і казали… Врятуйте дитину, благаю! Віддам все, тільки Іринку поверніть до нормального життя!
Минуло ще з півгодини. Подружка зморено впала на диван і заснула. З її вуст виходило якесь дике не то хропіння, не то гарчання, її трусило, як у лихоманці, по обличчю побіг піт… Нічого страшнішого в житті я не бачила. Але за якусь мить все стихло, обличчя Іри набуло здорового рожевого відтінку, і вона відкрила очі:
– Ой, мамочко, ти тут? Мені таке жахіття наснилося! Що я була на горищі і в дзеркалі побачила твоє весілля. Та спочатку замість тата з тобою танцював якийсь чорнявий хлопець з такими скляними, непривітними очима, а на голові у нього виднілися ріжки. А далі…
– Не розповідай, будь ласка… – зупинила Іру мама. – Я колись теж цей сон, як ти висловилася, бачила. Була зовсім юна, і вирішила погадати на Андрія – дізнатися свою долю. Тут недалеко, в селі, є ворожка, вона розповіла, що і як треба робити – як чіпляти дзеркала, які слова шептати. Але попередила, що за мою ворожбу здоров’ям розплатиться моя дитина. Тоді я не сприйняла її слова настільки серйозно, цікавість перемогла. Але видіння я не змогла додивитися до кінця – мені стало страшно, і я відвернулася.
– А я все бачила… То тато – твій другий чоловік? І у вас був маленький хлопчик, який у муках помер?
Батьки переглянулися: ту історію ніколи доньці не розповідали. Справді, вони в перші роки після одруження пережили багато горя через колишнього чоловіка Ірининої мами. Жінка з ним поспішила розлучитися, як тільки побачила, що з благовірним коїться щось не те. У деталі мене, сторонню їхній сім’ї людину, вже не втаємничували. Але я й не бажала все те слухати – і так досить всього пережила за той уікенд. Хотілося швидше додому.
У понеділок в школу Іра прийшла з гарним настроєм – ніби нічого й не сталося за вихідні. Тільки однокласники все діставали запитанням: навіщо перефарбувала своє розкішне волосся?
– Треба ж колись починати імідж міняти, – віджартовувалася.
І лише я знала, що так Іра заховала свою сивину, якою «окрасило» її голову мамине видіння.
Світлана РІДНА,
Тернопільська область
| Comments: |
