Незабаром Василину Петрівну Пригару, начальника відділу передплати Хустського центру поштового зв’язку, вітатимуть і колеги, і рідні, і знайомі. Адже минає 50 років відтоді, як у далекому 1963 році вона прийшла працювати на пошту – і з того часу не зраджує улюбленій роботі.
Василині Петрівні був 21 рік, коли почала працювати листоношею у селі Нижнє Селище Хустського району. Там одночасно закінчувала десятилітку, хоча була вже заміжня, мала донечку. Через два роки стала начальником відділення у селі Нанково. Пригадує, як при ній тут будувалося гарне приміщення пошти, яке тоді урочисто відкривала.
– Було важко з передплатою у бідних селах, коли люди не мали грошей, – розповідає Василина Петрівна. – Ми, листоноші, йшли на бригаду, коли виплачували зарплату. Хоча не всі хотіли виписувати газети, сварилися. Та треба було вмовити, щоб взяли один примірник, який коштував три карбованці. А зарплата чи пенсія колгоспника була всього 12 карбованців.
Після заочного навчання у Київському політехнікумі зв’язку Василина Пригара більше дев’яти років працювала бухгалтером-ревізором на пошті у Хусті. Потім її рекомендували начальником передплати в «Союздрук», що згодом приєднали до пошти. Тож передплатою видань жінка займалася весь час. Каже, що за радянських часів працювати було легше, бо допомагав відділ пропаганди при райкомі партії.
– Сьогодні найголовнішою нашою проблемою є якісна доставка преси, чого важко добитися, – розмірковує Василина Петрівна. – Труднощі й з сортуванням, і з організацією пересилки. Проблемою є і те, що тепер молодь сидить у комп’ютерах, нашими послугами користується переважно старше покоління. Але треба привабити читача цікавими матеріалами. Люди різні: хтось має інтерес до історії, хтось – до сенсацій чи життєвих драм. Тому потрібно розповідати, пояснювати, щоб газети передплачували.
«Якби ще всі були такими відповідальними, працьовитими, як наша Василина Петрівна», – кажуть про жінку на пошті. А похвальні слова колег – це найкраща оцінка роботи.
Олена ПАВЛЮК,
Закарпатська область
Comments: |