У закарпатському селі літають на «кориті»
Щоб переправити ветеринара на той берег річки, дали йому… горілки
Здивувалась, коли по телебаченню побачила сюжет про те, що у глухій провінції Китаю діти й досі до школи добираються на канатній дорозі – і це над бурхливою повноводною річкою! А виявляється, у закарпатському селі Нижній Бистрий Хустського району через гірську Ріку теж переправляються на «каретці» або на «кориті». Що поробиш, коли треба в гості до родини, на службу в церкву, в магазин за продуктами чи учням до школи. Місцеві люди навіть не уявляють свого життя без цих саморобних переправ, які колись змайстрували сільські умільці.
Міст у селі аж за п’ять кілометрів. Щоб перейти на інший бік річки Ріка, доведеться змарнувати півдня. А так кілька хвилин – і ти вже на іншому березі. Люди з вдячністю згадують покійного чоловіка Христини Росохи, який понад півстоліття тому біля своєї хати змайстрував повітряну переправу. Механізм її нехитрий: до троса, протягнутого над водою, прикріплене старе корито. Півдороги ночви з «пасажиром» летять своїм ходом, а далі той, хто сидить в кориті, перетягує себе по тросі з допомогою гумового шланга. Що цікаво, тітка Христина, хоча вже у літах, при потребі сама їздить на інший бік річки, щоб скупитися в магазині чи піти на службу до церкви, ще й переправляє інших. «Колись жінку гукали чи тамки по стовпу ковтали, а тепер є мобілки», – розповідає місцевий люд. І пригадують, як переправляли ветеринара на той берег – для сміливості мусили дати йому… горілки.
За кількасот метрів від переправи Христини є повітряна «каретка» Михайла Росохи – змайстрував її разом з татом ще у далекому шістдесят четвертому.
– Бо батьки жили на тамтому боці і ходили вкругову до містка, а то чотири кілометри, – каже чоловік.
З того часу і людей переправляє, і сам літає – колись до нареченої, згодом до тещі. Йдемо з Михайлом Юрійовичем до переправи. Через річку протягнутий металевий трос, який він купив в автопарку, де працював, все інше використав з металолому.
– Крутиш барабаном вперед – їде туда, крутиш назад – вертається, – показує нам, як працює механізм. – Тросика час від часу міняємо. Раніше школярі були, а тепер три хати з того боку лишилося. Тамки людей тягну на гриби, на ягоди. І сіно, і картоплю перевозимо. У селі є ще й третя переправа – грузова, та для будматеріалів, – пояснив Михайло Росоха і пригадав кумедний випадок. – Корову по річці перегнали на той бік пасти, а бичка, бо малий був, посадили на «каретку», попід низ обв’язали мотузкою. То такий сміх був!
За півстолітню історію існування цього транспорту стався один нещасний випадок. Якось місцеві дітлахи без дозволу розгойдали «каретку», і один хлопчина впав у воду. На щастя, не покалічився. Тож відтоді пан Михайло замикає переправу на ключ, тим паче, нею користуються тепер зрідка. Найчастіше переправляють влітку грибників, косарів, взимку – лижників. Для туристів це розвага, а місцевим людям не позаздриш, особливо взимку, коли під ногами бурлять холодні води гірської річки Ріки. І наш редакційний водій спробував прокататися на «каретці» – екстрим, каже, неймовірний!
Олена ПАВЛЮК,
Закарпатська область
Фото автора
| Comments: |
