І ліс посадив, і школу збудував, і людям роботу дав Роман Притолюк понад сорок літ віддав сільському господарству
«Нас нищать, а ми не здаємося»
– Прикро, що нині обмежені в можливостях, – із сумом каже Роман Притолюк. – А були ж часи... Пік розвитку села припадає на 1986-1990 роки. Ми одними з перших в області збудували молокопровід і молочний комплекс, провели газ, спорудили школу. І головне, що мені ні за що держава ніколи не повертала витрачених коштів, як іншим господарствам. Ось так якось не щастило. Пам’ятаю, тільки на газ витратили на ті гроші 860 тисяч рублів і 800 – на школу. Але то не біда, головне, що ми зробили добру справу – люди мають те, про що мріяли. До всього ми щороку зводили два-три будинки для наших працівників, купували навіть хати-пустки для людей, допомагали з ремонтом осель. На жаль, сьогодні такої змоги немає. Хіба що підсобимо з транспортом якісь будматеріали привезти. Кожного року вкладаємо по 30-40 тисяч у ремонт доріг. Взимку розчищаємо їх від снігу. Можливості сільгосппідприємств нині набагато менші, ніж були колись. Насамперед, через зменшення обсягів виробництва.
У радянські часи в господарстві, яке очолював Роман Притолюк, нараховувалося 1600 голів ВРХ, зараз – 900. Вирощували цукрові буряки на 300 гектарах, тепер засівають 120. Радує, що хоч зернових стільки ж колоситься, як і колись. Збільшили площі кукурудзи, на полях з’явилися такі культури як ріпак і соя, які можна вигідно продати. Виробляє підприємство «Русь» з їхнього насіння й олію. До послуг селян млин, пекарня. Свіжим хлібом годують не тільки механізаторів та будівельників, але й продають його в магазинах.
– Здавалося б, багато досягли, господарство зберегли. Маємо в оренді 2400 гектарів землі у Мирному і Пустомитах. А от тієї радості, коли підходять жнива, немає, – відверто, з сумом і біллю в очах, ділиться думками Роман Васильович. – Бо вмерла надія. Раніше ми знали, що хоч наша продукція й дешева, але за низькими цінами ми можемо купити мінеральні добрива, пальне, запчастини. Нині все змінилося. Ми відійшли від планової системи, а прийшли до хаосу. Ми не знаємо, що сіяти, які будуть ціни. За кордоном на рік-два з виробниками складають контракти. А я кажу: «Як хочете їх назвіть, але визначтеся, що ж треба державі?». Нині яловичину не можна продати, перекупники просять за кілограм живої ваги (вищої категорії) 12 гривень, середньої – вісім. Це ж насмішка! Ціна на молоко 2 гривні 70 копійок за літр. Цукор коштує чотири гривні, коли його собівартість становить 6,50. А от ціни на мінеральні добрива, дизпаливо, електроенергію, газ піднялися у кілька разів. То як можна хазяйнувати в теперішніх умовах?! Ми вже дожилися до парадоксу. Нашу селітру, яку виробляють у Рівненській області, купуємо... в Польщі за нижчими цінами, ніж в Україні. Чи не абсурд?
Занепокоєний директор підприємства і 20-25 відсотковими кредитами для сільських підприємств, і що доводиться платити гривню 30 копійок за кіловат електроенергії. А з високою платнею за газ взагалі не може з’ясувати ситуацію, що склалася:
– Маємо лічильники, здавалося б, не так багато використовуємо голубого палива, однак набігає 12-14 тисяч гривень за місяць, у жнива – 30-40 тисяч. Як почав аналізувати, з’ясувалося, що за куб газу ми платимо сім гривень, а повинні були б 4,50. На питання, за що ми переплачуємо дві гривні, я так ніде і не отримав відповіді, – каже Роман Васильович. – А все тому, що нині нема де відстоювати свої інтереси. Кожен з господарників залишений з проблемами сам на сам. Нас нищать, а ми не здаємося. Колись проводили якісь семінари, навчання, ми могли обговорити наболіле. І хоч тепер у рази збільшився бюрократичний апарат, а достукатися ні до кого не можна. Я 12 років керував радою сільгосппідприємств області. Вона, до речі, була дієвою. Бо вирішувалося чимало нагальних питань. Зараз рада не працює. Знаєте, фермери нині більш організовані.
«Я не можу скоротити людей, з якими пропрацював усе життя»
Сьогодні на підприємстві, яке очолює Роман Васильович, працює 250 людей. Керівника часто критикують, що має такий великий колектив, міг би обійтися і сотнею працівників. Та хіба може він скоротити тих, з ким пропрацював усе життя? Йому часто дорікають, що за рахунок скорочень міг би підняти заробітну плату селянам. Однак він переконаний: нехай і менше вони отримують, але кожна сім’я повинна мати якісь кошти на прожиття.
– Так, ми могли б обійтися меншою кількістю працівників, – зізнається керівник. – Але ж я не можу їх скоротити. Де подітися молоді на селі? Де їм працювати? Якби були заводи, фабрики, була б зайнятість населення. Натомість сьогодні все стоїть. Днями підходить до мене молодий хлопець і просить: «Візьміть мене хоч сторожем...». А мені аж серце крається. Де заробляти на шматок хліба людям працездатного віку? У Горохівському районі на межі закриття цукровий завод. У селах, я переконаний, саме через безробіття накопичилося багато проблем. Головна з них – пияцтво. Зловживають спиртним і чоловіки, і жінки. Це як епідемія, як чума. Хоч як би там не лаяли радянську систему, але тоді зайнятість населення була на високому рівні. Пригадуєте, за неробство навіть могли посадити...
– А яка Ваша думка щодо реформування агропромислового комплексу?
– Зараз увага до сільського господарства велика. До земель, у тому числі і поліських, вже давно придивляються товстосуми, пропонуючи селянам оренду земель на 25-50 років. Люди добрі, схаменіться! Я впевнений, що більш як на 15 років свої паї в оренду віддавати не можна. Довгострокова оренда – небезпечна схема. У селянина можуть безкоштовно забрати землю. Бо ж хіба не так було з державним майном? Окремі за ніч стали багатіями, а власники сертифікатів залишилися ні з чим. Бізнес, який приїжджає у села і обіцяє людям золоті гори, може запросто їх ошукати. Щодо продовження мораторію до 2016 року, то це чергове лоскотання нервів. Треба раз і назавжди визначитися: продавати землю чи ні?
Негативно мирненський господарник ставиться і до великих агрохолдингів. Він прихильник невеликих підприємств чи фермерських господарств у кожному селі. Бо тільки тоді буде більше працевлаштовано люду. І тільки тоді, переконаний, село буде жити:
– Великі монополії приїхали, посіяли – і поїхали. А люди залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Позаяк до місцевих керівників господарств трударі звертаються з різними проблемами: і щоб дорогу на кладовище почистили від снігу, і будматеріали допомогли привезти, і дошки на пилорамі порізали... Адже що зараз бачимо у селах: люди розчаровані, що їхні руки нікому не потрібні, з відчаю спиваються, виїжджають з країни. Інститутів в Україні є багато, але де працевлаштувати їхніх випускників? Схоже, поки що держава про масову зайнятість населення не думає.
«Взірцем за розвитком АПК вважаю Німеччину»
– На Вашу думку, як розвиватиметься українське село?
– Важко спрогнозувати. Як буде робота, то й село житиме. Недавно почув по радіо, що у нас з бюджету на сільське господарство виділяється до двох відсотків валового доходу, а за кордоном 39-40. Там на гектар посіву дають дотації 300-500 євро, а що у нас? Практично, доплат немає. Доїльними апаратами, які дають індивідуальним господарствам, проблему відродження поголів’я худоби глобально не вирішити. Працювати потрібно на перспективу. Я багато спілкуюся із закордонними виробниками сільгосппродукції. Перед жнивами капіталісти завжди знижують ціни на паливо, перед посівною – на мінеральні добрива. Та навіть не треба далеко ходити. Подивімося на Білорусь. Вони далеко попереду нас, ми їх вже не наздоженемо у розвитку сільського господарства. Переконаний, що підтримувати дотаціями треба всі форми господарювання. Про збут продукції має турбуватися держава, щоб виробник за рік знав, що йому сіяти, за якою ціною продаватиме вирощене. Село тільки тоді житиме, якщо буде виробництво. Інакше воно не матиме перспектив і дивитиметься у світ хатами-пустками. А що далі? Вимирання...
– Були в інших країнах? Яка Вам імпонує за розвитком АПК?
– Взірцем вважаю Німеччину. У них є і великі господарства, які мають по дві тисячі гектарів землі, і малі фермерські, які обробляють від 50 до 300 гектарів. Але всі працюють в однакових умовах. У нашій країні агровиробники змушені вирощувати все. Бо якщо не поталанить продати одне, може, буде попит на інше, бо інакше не виживеш. У німців є чітка спеціалізація. Наприклад, якщо фермер вирощує зернові, то тільки одну-дві культури. Розводить телиць – уже молоком не займається. Якщо розводить свиней, то аж ніяк не обробляє землю. Якщо один сіє кукурудзу, то другий господар – буряки. Ми ж універсальні до сліз. Бо такі умови. І сіємо, і корів утримуємо, і хліб печемо, і дошки обрізуємо, і ставки маємо, правда, два з них віддали в оренду, бо надто важко їх доглядати – не впильнуєш охочих поласувати дармовою рибою. І навіть ліс плекаємо...
Про той ліс, що посадив директор підприємства 23 роки тому на 40 гектарах непридатної для обробітку землі, у Мирному кажуть: «Романів ліс». Є в ньому і сосни, і ялинки, і дуби, і берези, і граби. Ростуть і гриби. Їх, до речі, Роман Васильович... висівав.
– Працювали в нас на збиранні буряків дівчата з поліських районів. Я їм замовив, щоб привезли старих білих грибів, – розповідає, показуючи свої насадження. – Ми їх вимочували, щоб отримати насіння. А потім розсипали і їх, і грибниці біля дерев. Тепер у лісочку ростуть і боровички, і маслюки, і лисички. Люди люблять ходити сюди не тільки по гриби, але й щоб просто відпочити. Я цим тільки тішуся.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Сьогодні Роман Васильович святкує свій 66-й день народження. Сердечно вітаємо іменинника, зичимо йому міцного здоров’я, щасливого довголіття, злагоди в сім’ї, Божого благословення, щоб здійснилося все, про що мріє!
Роман Васильович
Притолюк народився 7 лютого 1947 року в селі Ржищів Горохівського району на Волині. У сільському господарстві – 42 роки. За фахом зоотехнік-інженер. Пройшов шлях від різноробочого, механізатора до заступника голови колгоспу в селі Вільгівка, заступника директора Горохівського радгоспу-технікуму з виробничих питань. 27 років тому очолив колгосп у Мирному Горохівського району. Нині Роман Васильович – директор приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Русь» у тому ж селі. А його син Роман працює у цьому ж колективі заступником директора.
Роман Притолюк – заслужений працівник сільського господарства України, депутат Волинської обласної ради чотирьох скликань.
| Comments: |
