29 січня минуло 95 років з дня вікопомної трагедії, що відбулась під Крутами. Про це дізнався ще в дитинстві від батька, який, будучи підполковником української армії, разом із січовими стрільцями викопував тіла замордованих юнаків.
Наша сім’я до 1939 року проживала в селі Ярославичі Млинівського району, де постійно вшановувала героїв Крут. Багатьох з них батько знав особисто, зокрема сотників Омельченка та Лощенка. Цілий день у нас в кімнаті горіли свічки, а сільський священик в присутності багатьох людей відправляв панахиду. Після цього батьки ділилися спогадами тих днів.
Влітку 1991 року я вперше ступив на землю легендарних Крут. Оглянув невеличку станцію – десь тут перебували у полоні 29 напівголих студентів. Вранці їх вивезли за село під спів «Ще не вмерла Україна» й жорстоко закатували. З важкими думками прямував до місцевої школи, де сподівався почути подробиці трагедії. Але не тут-то було: я більше говорив, ніж слухав. Більшовики зробили все, аби ту битву викреслити з нашої пам’яті. Очевидців вивезли у Сибір, замучили в концтаборах і тюрмах. Після звільнення цих місць у березні 1919 року від більшовиків почали відкопувати тіла загиблих. Звідусіль з’їхались рідні та близькі, жителі навколишніх сіл. Всі плакали: обличчя юнаків були настільки понівечені, що батьки не впізнавали дітей!
Сьогодні нам дається шанс будувати вільну державу. Звертаюся до всіх, кому дорогі свобода, честь і справедливість, словами свого батька: «Любіть Україну та будьте гідними героїв Крут, які юнацькою кров’ю окропили волю України»!
Анатолій ПЕТРИКОВ,
м. Рівне
Comments: |