У село біля Стиру приїжджають по здоров’я?
Лучани та ковельчани називають Кашівку райським куточком
Малина, чорниця, ожина, журавлина, брусниця, гриби, лікарські рослини – що тільки не росте у лісах навколо Кашівки, що у Ковельському районі. Здавалося б, живи і радій! Однак і тут, як і по всій Україні, є хати-пустки, хоч село до зникаючих не належить. Навпаки – в останні роки інтерес до населеного пункту зріс. Все частіше закинуті помешкання купують міщани – жителі обласного центру та Ковеля, які не нахваляться, яка тут чудова природа.
За даними Міністерства агрополітики щороку з карти України зникає до 17 сіл. Тобто десь по одному щомісяця. За останні 20 років сільське населення України зменшилося на 2,5 мільйона. Станом на 2005 рік в країні було 227 сіл, у яких ніхто не жив (свіжіших даних соціологи не мають). Зростає кількість населених пунктів, де взагалі немає дітей та молоді. Наприклад, за даними того ж 2005 року, у кожному п'ятому українському селі нема дітей до 6 років, у кожному другому - ніякої господарської діяльності, тобто люди покинуті напризволяще і не мають де працювати. У цьому й криється причина вимирання українських сіл.
Є хати-пустки і в Кашівці. Хоч у селі є школа, ФАП, лісництво, але все одно у населеному пункті є безробітні. Як розповіла місцева жителька Наталія Семенюк, влітку селян виручає ліс, у якому щедро роcтуть гриби. Їх люди здавали заготівельникам прямо в селі. Минулого року білі продавали по 25-30 гривень за кілограм, польські - до десяти. А от сушені вивозять на базар у Ковель. Заробляють якусь копійку і на зборі ягід. Зимою ж руху немає, доводиться витрачати те, що заробили влітку.
Останнім часом все частіше приглядаються до кашівських пусток лучани та ковельчани. У сільській раді нам повідомили, що деякі оселі власники, які живуть за межами Ковельського району, продавали за символічну ціну - дві тисячі гривень. Кажуть, що найбільше за хату давали 10-15 тисяч гривень. Невеличкий будиночок придбала у Кашівці й Марія Ждань з Луцька. Жінка з родичами вже її відремонтувала, провела у дім воду. А от опалює її Марія Андріївна дровами.
- А чому не зимуєте в Луцьку, в теплій міській квартирі, де є газ?
- Бо в селі мені краще. Я пережила операцію, задихалася в місті. Подруга сестри порадила придбати хатину поближче до природи, у Кашівці. От ми три роки тому і купили її тут. І дуже задоволені, бо поряд річка Стир, ліс, живуть гарні люди. А що вже всяких ягід росте навколо - далеко й ходити не треба. Заготовила їх стільки, що всім рідним вистачить. А по польські та зелениці ходила ще на початку грудня.
Жінка каже, що почувається в селі значно краще, таблеток так багато не п'є.
- А дрова хто вам рубає?
- Хоч маю хворе серце, але по дві-три колоди в день розколюю сама. Маю і город - десять соток. Однак обробляємо з рідними всього п'ять. Бо городини і з цього клаптя землі вистачає. Розвела вже тут і живність - гусей, курей і собаку. Адже ж треба чимось займатися. Але найцікавіше влітку: сюди з'їжджається багато друзів, відпочиваємо, ходимо до лісу, любуємося природою.
Марія Андріївна вже посадила біля оселі садок. Сподівається, що він віддячить їй за турботу щедрим врожаєм.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
