Світ – на трьох китах, Боремель – на трьох горбах
Село Боремель Демидівського району – одне з небагатьох в Україні, яке береже свої історичні пам’ятки не менш як півтисячі років. Якось почув таке порівняння: «Якщо світ тримається на трьох китах, то Боремель тримається на трьох курганах». Дійсно, просто у центрі села височать кургани. Два з них – насипні, середньовічні. Третій – природний, на високому березі річки Стир. А головне – на цих курганах вкоренилися пам’ятники, які по-справжньому стали історичними символами села.
Пам’ятник – на замку, який розв’язується
Цей постамент з-посеред трьох інших обгороджений, а ворітця металевої огорожі постійно «на замку». Втім, він суто символічний – із червоної стрічки. Розв’яжеш її – і залізна брама сама відчиняється. Як каже один із старожилів села Аркадій Степанович Загорулько, котрий мешкає буквально за півсотні метрів від пам’ятника, то давня традиція. Мовляв, хто хоче наблизитися до історії, той без проблем розв’яже стрічку.
…Підходжу по гарно встеленій бруківці до постаменту. Вздовж рясно квітнуть хризантеми. Напрочуд привабливі. Але погляду вони не відволікають. Вся увага – на образ Ісуса Христа під хрестом. Переводжу погляд на викарбувані слова. Чіткі, почищені. «Падаючому під хрестом захисникові і володареві світу після чудотворного образу Ісуса Христа Боремельського колись на тому місці в невеликій дерев’яній Свято-Михайлівській православній церкві с. Боремель на вічний спомин цей величезний пам’ятник заклали і встановили року Божого 1786».
Незчувся, як хтось наблизився. Здороваємося. Це Ольга Бончковська, головна хранителька пам’ятника. Вона навідується сюди, прибирає, квітники доглядає.
– Час бере своє, – каже пані Ольга, – от і пам’ятник почав тріскатися, з причілка штукатурка з цеглою відвалилася. Боялися, що кам’яна глиба похилиться. Тепер такої загрози немає. Бо знайшлися у селі добрі люди, які взялися за ремонт. На престольний празник його заново освятили – тож стояти йому не одне століття. До речі, після війни пам’ятника також рятували. Але тоді – від двох бід: природної руйнації та людської бездушності. Дякувати Богу, врятували. Ще живий свідок тих подій, він вам усе розповість…
…І партійці мали Бога у серці
Мова про згаданого уже Аркадія Загорулька. Йому – 93 роки. Чоловік статурою ще міцний, але здоров’я має нікудишнє. Лежить у ліжку, гріється під периною, ковтає пігулки. Мене зустрічає радо. Видно, чоловік хоче виговоритися…
Він воював на фронті, повернувся додому з пораненням, на костурах. З часом, як каже, виходився, почав обживатися на новому місці неподалік від пам’ятника. Якби не авторитет Загорулька, у Боремлі, можливо, атеїстичний наступ був би активнішим. А так – з Аркадієм Степановичем як з церковним старостою, яким пробув тридцять років, навіть місцеві парторги вважали за доцільне порадитися. Загорулько у сільській раді поставив питання про відновлення пам’ятника Христу як місцевої реліквії. Ніхто йому не заперечив. Мовляв, робіть, як вважаєте за доцільне, тільки нас не втягуйте у цю справу. А місцевий голова колгоспу Крижов (також колишній фронтовик, партизан) навіть виділив цеглу та цемент. Щоправда, потайки, щоб у районі не дізналися.
– Фактично за два тижні пам’ятник змінився до невпізнання, – каже Аркадій Степанович. – Коли у Боремель приїхав секретар райкому партії з ідеології і побачив його таким, довго чортихався і давав перцю місцевим комуністам. Мовляв, недогледіли, недопрацювали… Втім, кричи не кричи, але навіть райкомівець не міг уже нічого змінити – з відкритим забралом проти люду не підеш… Я не роблю себе героєм, але, повірте, на серці ой як втішно, що вдалося зберегти святиню…
Пам’ятник Ісусу Христу під хрестом має сумну передісторію. Винуватець цього – граф Чацький, колишній власник Боремля (Михайлівки – тому що на деякий час село було перейменоване на честь графа Михайла). При ньому, до речі, поселення відвідував польський король Станіслав Август, повертаючись із Кременця. Ця подія значиться 1781 роком. А буквально через кілька років згоріла тутешня дерев’яна церква, і підпал було здійснено саме з наказу графа. Так він помстився православним мирянам, котрі постали проти окатоличення і не захотіли ходити до костелу, зведеного у Боремлі.
Згодом граф не тільки опам’ятався, але й покаявся у тому, що накоїв. Власне, сама доля привела його до покаяння. Річ у тім, що одне за одним почали помирати його діти, а коли не стало останніх двох доньок-красунь, згорьований пан вирішив хоч якимось чином замолити свою провину. На місці спаленої церкви він звів великий монумент з образом Ісуса Христа. За переказами, під цим пам’ятником покояться також останки дочок графа Чацького.
Полонені бранці – під покровом святих Йосипа і Теклі
У кінці ХVІ століття у Боремлі та довколишніх селах татари захопили у полон півтисячі бранців. Зігнали їх до одного гурту і готувалися гнати до Криму – у рабство.
Про цю затію дізнався козацький загін, що був у Товпижинському лісі. Хоч там було до сотні вояків, все ж сміливці вирішили виступити супроти вп’ятеро переважаючого за чисельністю ворога. Бій тривав з ранку до вечора, але козакам так і не вдалося відбити полонених, хоча й татарам довелося непереливки. З їхнього загону залишилися живими лише півтори сотні вояків, які повбивали усіх полонених.
Коли загін покинув Боремель, ті, що вижили, поховали убієнних. Жінок – в одну могилу, чоловіків – в іншу. А потім над обома похованнями люди насипали кургани. Пізніше над курганами з’явилися монументальні образи святих Йосипа та Теклі.
Вони височать і донині. Як нагадування про те, що споконвіку Україна зароджувалася на героїзмі духу та пролитій крові. Ці пам’ятники доглянуті, пошановані, і в цьому – величність нинішнього покоління, яке гідно береже свою історичну пам’ять.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
