Хлопець з Коломиї працює пілотом в Америці
У цивільній авіації США працює небагато українців. Серед них — уродженець Коломиї Андрій Воєцький. Він народився 1976 року, навчався в Коломийській школі №8. У 16 літ опинився у США. Там закінчив авіафакультет університету в місті Колумбусі, штат Огайо. Відтоді його професійний шлях пов’язаний з літаками й небом. Коли Андрій зі своєю сім’єю приїхав до батьків, ми запросили його на розмову.
– Андрію, пригадуєте той час, коли Ви приїхали до Америки?
– Це було в липні 1992 року, а у вересні треба було йти до школи. Одразу ж зауважу, що американський спосіб навчання суттєво відрізняється від українського. Там у середніх школах є спеціальні люди, які вами опікуються. На основі співбесід, тестів визначають ваші здібності і радять обрати певний фах.
– Отже, Вам теж радили?
– Так. Очевидно, взяли до уваги мій нахил до точних наук і любов до подорожей. У школі в Сан-Дієго я був відмінником з англійської мови серед новоприбулих школярів з емігрантських сімей. У Клівленді мене помилково зарахували до школи, в якій навчалися американці. Правда, через два місяці педагоги з’ясували, що й до чого, тому запропонували перейти до школи учнів з емігрантських сімей. Однак ми з однією нашою дівчиною-краянкою запротестували. Нам призначили додаткові тести, які ми успішно склали, і в такий спосіб залишилися у цій школі. Ще будучи учнем, я склав два тести до університету. Там навчання значно важче і платне. Крім теоретичних занять, я щодня ходив ще й на летовище. Освоював з інструкторами літак. До речі, 40% моїх однокурсників авіафакультет так і не закінчили.
– А як відбувся перший політ?
– Він був з інструктором. Ти сидиш за штурвалом, виконуєш три злети і три посадки. Якщо все гаразд, то інструктор каже, що ти готовий виконати «соло», тобто летіти без нього. На літаку CESNA-152 я набрав висоту до трьох кілометрів зі швидкістю 160-180 км/год. І здійснив свій перший самостійний політ.
– Отже, Ви стали пілотом американської авіації?
– Лише почав ним ставати. Річ у тім, що в американській цивільній авіації є багаторівнева система. Спочатку ти літаєш на легких маломісних літаках, потім здобуваєш нову категорію й отримуєш право літати на більших. Кожен рівень – це нові тести і випробування. Береться до уваги кількість злетів і посадок, кількість годин і відстаней, які налітав. Але влаштувавшись у нову авіакомпанію, знову доводиться проходити тести, співбесіди з психологом тощо.
– І скільки ступенів Вам вдалося здобути?
– Сім. При цьому я отримав право бути інструктором і навчав студентів авіафакультету. Це давало мені й досвід, і більшу платню.
– А пілоти в США заробляють добре?
– Люди мого фаху є в першій п’ятірці найбільш оплачуваних американських професій.
– Де спочатку Ви працювали?
– В регіональній авіакомпанії «Comair» у місті Цінціннаті в штаті Огайо. Вона мала 130 літаків і здійснювала авіаперельоти всередині США і між США й Канадою. Я літав спочатку першим офіцером, а потім командиром літака. У тій авіакомпанії відпрацював вісім років.
– І, звичайно ж, мріяли про роботу на міжнародних авіалініях?
– Про це мріє більшість пілотів. Наприклад, якщо ви відлітали капітаном упродовж 12 років на регіональних авіалініях, то заробите на рік до 120 тисяч доларів, а якщо на міжнародних – до 220 тисяч доларів. У 2008 році я досяг мети, і мене прийняли до авіакомпанії «Continental» з осідком у місті Х’юстоні в штаті Техас. Там я літав першим офіцером на чотирьох моделях «Боїнгів», які перевозили пасажирів на європейський і американський континенти. Однак у 2009 році став безробітним, бо авіакомпанія з п’яти тисяч пілотів скоротила 147, і мене в тому числі. Просидів два з половиною роки без роботи, хоча мені частково платили. На щастя, це в минулому.
– Тепер Ви працюєте в авіакомпанії «United Аir Lines».
– Так, мені це вигідно, бо база цієї авіакомпанії є в Клівленді, де я живу. Літаю на «Боїнгу-737» п’яти моделей. Він бере на борт від 120 до 190 пасажирів і здійснює рейси на Карибські острови та в Південну Америку. Торік, наприклад, я налітав 650 годин. Саме наша авіакомпанія здобула право перевозити олімпійську збірну США на Олімпійські ігри до Лондона.
– Пане Андрію, розкажіть про свою сім’ю. Ваша дружина американка?
– Ні, українка, з Коломиї. Ми з нею познайомилися на одному з весіль і одружилися. Оля навчалася в Коломийському педучилищі на музичному відділенні. А тепер – в одному з американських коледжів. Ми маємо двох дітей – Сашка й Каріну. Є своя оселя і навіть яхта. Дякувати Богу, все у нас склалося добре.
Микола САВЧУК,
Івано-Франківська область
| Comments: |
