Чудотворний образ Вмираючого Ісуса на Хресті зцілив сотні хворих
Цей образ має надзвичайну силу. Дотепер збереглося майже тисяча записів про ті зцілення, що відбулися у костелі села Новий Милятин на Львівщині біля чудотворного образа, який після Другої світової війни поляки вивезли до Польщі. Зараз він знаходиться у Кракові. Нині у відреставрованому храмі Воздвиження Чесного Хреста, який уже належить громаді Української автокефальної православної церкви, є лише його копія.
Історія образа Ісуса Милятинського, так його тут називають, розпочинається 1747 року. Новий Милятин як місто після Хмельниччини занепало і перейшло в розряд монастирських. Спочатку воно належало домініканцям, пізніше – отцям камедулам, а ще через деякий час – ченцям ордену кармелітів босих. Саме вони за допомогою своєї покровительки дідички Галицької-Лончинської відновили тут монастир, де й встановили вищезгаданий образ-розп’яття, який скоро став відомим і шанованим не лише на Галичині, а й за її межами.
Цей образ Розіп’ятого Христа на Голгофі виконаний олією на полотні невідомим майстром і має розмір 56 см на 73 см. Спаситель зображений на іконі з низько схиленою головою на правий бік, з Його ран витікає кров. Драматизм самопожертви і страждань Ісуса Христа підкреслено чорним фоном.
– Відомо, що цей образ привезений на Русь з Риму отцем Йозифом Мочарським (помер 1724 року) десь у 1700 році й подарований на честь шлюбу його родичам, – розповідає Ганна Лемешко, церковний касир, яка теж доклала чимало сил для відродження місцевого храму. – Нарешті через деякий час він потрапив до родини Собіщанських, яка оселилася в селі Новий Став (Кам’янко-Бузький район). 1745 року смертельно захворів син Собіщанських. І лише молитва покладання образа Розіп’ятого Христа до ліжка дитини повернули йому здоров’я. Після цього образ, оздоблений срібною короною і серцем, встановили в найближчій капличці. До нього прибували віруючі різних конфесій, і чимало з них зцілилися. Після детальних досліджень образ визнано чудотворним, і 14 серпня 1747 року урочистою процесією його перенесли з Нового Ставу в костел села Новий Милятин.
У 1771 році розпочалося будівництво великого костелу на честь чудотворного Образа Ісуса Вмираючого на Хресті, яке завершили у 1791 році. Храм за довгі роки зазнав чимало руйнувань, проте силою місцевої громади всередині вже майже відреставрований і тепер знову вражає своєю красою. Тут знову моляться перед образом Ісуса Вмираючого на Хресті, незважаючи на те, що це копія чудотворної ікони.
Образ Ісуса Милятинського, як його називають у народі, збирав щороку до двадцяти тисяч прочан. Відпусти у костелі проводилися п’ять разів на рік, однак найурочистіший – на свято Чесного Хреста. У ніч перед відправою прочани молилися, співали пісні, проводили Таїнство Покаяння.
Під час революційних подій у 1920 році Милятинський образ Ісуса Вмираючого переховували у Львові, але вже 28 вересня його знову повернули в село. У костелі образ перебував до 1946 року. Коли повернулися совєти, останні отці-місіонери від’їхали до Польщі, забравши з храму цінні речі, а заодно і чудотворний образ. Нині він знаходиться у домовій капличці у Кракові. Багато інших церковних цінностей люди переховували по хатах. І нарешті, коли в роки незалежності місцеві селяни взялися за відбудову колишнього костелу, частину з них повернули, але чимало й розкрадено. Ті давні сакральні скульптурки – тепер окраса новомилятинського храму. Чимало церковних речей селяни знаходять навіть на городах. Одна з таких цінностей – срібне серце. Воно тепер зберігається у рамочці біля копії ікони Ісуса Вмираючого.
Особливим доказом Божого милосердя, дарованого перед чудотворною іконою, були милиці та ціпки інвалідів, що зберігалися за головним вівтарем. Всього до 1931 року зафіксовано 959 випадків зцілень. Усі згадувані факти надзвичайно цікаві. Так, для прикладу, у 1755 році померла донька Яна Левандовського із села Розвожани. Батько, вклякнувши на коліна, підніс догори руки, жертвуючи дитину Ісусу Милятинському. Опівночі дівчина опритомніла, а за три дні одужала. Це диво підтверджене комісією. Багато оздоровлень трапилося після того, як хворого окроплювали вином, яким обмивали цю ікону. У 1991 році в присутності багатьох людей теж сталося диво: заговорила дівчинка Лілія Андрушків, яка до трьох років не могла вимовити й слова. Бабуся часто приїжджала з Кам’янки-Бузької з внучкою у Милятин і молилася до Спасителя Милятинського. Якось під час літургії дівчинка крикнула і, підійшовши до бабусі, сказала: «Бабо, дайте мені гроші, я дам тій тьоті», – показавши на касира. Тепер родина щороку приїжджає сюди в храм з дарами.
Читаючи усі історії, стає зрозумілим, що у розпачі родичі хворих, які жили в цій окрузі, з великою вірою найперше зверталися до Ісуса Вмираючого Милятинського, і Він допомагав їм. Зрештою, усі ми у великій скруті поспішаємо до святинь. І якщо маємо сильну віру, що у чудотворних іконах – справжній Ісус, Всемогутній Бог чи Богородиця Марія, то Вони виявляють до нас безмежне милосердя.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Львівська область
| Comments: |
