Дух Святий відкрив Василію Великому Таїнство літургії
Святого Василія вшановують 14 січня в день його смерті. Це один з найвеличніших богословів Церкви, який залишив нам у спадок тлумачення Святого Письма, трактат про Святого Духа, послання, проповіді та правила чернечого життя, уклав численні молитви. За його чином і донині відправляється літургія. Василія Великого шанують як борця за чистоту віри, називаючи «вселенським учителем».
Народився святитель наприкінці царювання Костянтина Великого. У сім років батьки віддали його на книжне навчання, і завдяки гостроті свого розуму за п’ять років він осягнув філософію. Після цього залишив батьківщину і пішов в Афіни навчатися еллінської премудрості, де його вчителем був Євнул. Своїми знаннями перевершив навіть учителів. Там він познайомився з Григорієм (названий пізніше Богословом), з яким мав велику братську любов. Навчався Василій літ п’ятнадцять, вивчивши і «звіздарське мистецтво», і риторику у Єгипті. Попросивши в архімандрита Порфирія святі книги, пізнав і вивчив божественні догми, «харчуючись тоді водою і зіллям». Після цього Василій Великий пізнав істинну віру. І вже згодом приводив греків до віри Божої, сперечаючись із тутешніми філософами. Навіть його вчитель Євнул увірував в Ісуса Христа.
Василій Великий казав: «Каємося і народжуємося від Води і Духа». А ще відкрив, що «приготував Бог для тих, хто любить Його, що око не бачить та вухо не чує і на серце людині не зійде».
Своїх чад, зібравшись на Йордані, навчав: «Щоб мали чистоту душевну, безпристрасність тілесну, ходу покірну, голос поміркований, слово благочинне, їжу і пиття помірне. При старших – мовчання, при мудріших – увагу, начальним – підпорядкування, до рівних собі й до менших – любов нелицемірну. Від злих і пристрасних, і тих, що тіло люблять, відлучатися, мало говорити, а більше роздумувати, небезрозсудним бути у слові, не бути надмірним у бесіді… Коли ж хто добре щось на користь іншим зробить, від Бога віддяки хай чекає і вічної винагороди від Христа Ісуса, Господа нашого». Під час повчання «блискавка вогненна на них зійшла і Голуб, з блискавки тої вийшовши, зійшов у Йордан і, сколотивши воду, злетів на небо».
А коли святий Василій зрозумів, що є причиною заздрості, відійшов у пустелю в Понт, аби врятувати заздрісника від тяжкого гріха, «де з ним багато ченців зібралося». Тут «устави чернечого життя, Духом Святим навчені, написали й ангельське на землі життя провадили».
Блаженний Василій просив у Бога, «щоб подалася йому благодать премудрості та розуму, аби своїми власними словами могти відправляти Безкровну Службу і щоб зійшов на нього Дух Святий». І, як написано у «Житії святих», «у день сьомий зійшов на нього Дух Святий і почав літургісати та здійснював щодня Безкровні Жертви. Коли минув якийсь час, з вірою і молитвою великою почав писати своєю рукою святі служби таїнства. У ту ніч явився йому Господь у видінні з апостолами, чинячи передпокладення хліба і чаші на святому жертовнику. І, підбадьоривши Василія, сказав йому: «За твоїм проханням, хай сповняться уста твої похвали, щоб своїми власними словами приніс Безкровну Службу».
Інше свідчення про цього Святителя теж досить цікаве, адже стосується і нашого церковного життя, а точніше, появи іконостаса. Якось святий помітив, що диякон задивлявся на жінку, яка стояла перед вівтарем. Ось тоді «звелів-бо відступити дияконові тому від святої трапези і на сім днів дав йому епітимію, щоб постити і молитися, без сну ж цілі ночі на молитві проводити і з тих маєтків, що мав, подавати жебракам». А відтоді звелів, «аби були в церкві перед вівтарем завіси і перегородки – через жінок, щоб якась не насмілилася заглядати у вівтар під час Божественної служби».
Про святого Василія довідався і преподобний Єфрем Сирин (тепер відомий християнський святий), який жив у пустелі. Він молив Бога, щоб показав йому, яким є Василій. «І у видінні був, побачив стовп вогненний, його ж голова небес досягала, і голос зверху чув, що мовив: «Єфреме, Єфреме, так, як бачиш цей вогненний стовп, таким є Василій». Дива, які чинив цей святий, – незліченні.
У 370 році святий Василій зведений на Кесарійську єпископську кафедру у Каппадокії, маючи у підпорядкуванні 50 єпископів з 11 провінцій. Його боротьба з єретиками викликала неприязнь і всілякі підступи аріан, які він мужнього зносив. Святий Василій підготував скликання Другого Вселенського Собору, але не дожив до нього. Незадовго перед смертю він благословив святого Григорія Богослова на прийняття Константинопольської кафедри. «Пас церкву Божу святий Василій Великий літ вісім і місяців шість, і днів шістнадцять. Прожив усіх літ від народження свого сорок п’ять» і помер 14 січня 769 року.
Хоч прожив Василій Великий коротке життя, проте залишив великий духовно-богословський спадок: дев’ять бесід на Шестиднев, 16 бесід на псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів, чернечі правила, подвижницький статут, дві книги про Хрещення, книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам.
Правила Василія Великого стали кодексом монашого життя на Сході, його без найменшого сумніву зараховують до найдосконаліших представників Церкви свого часу. А преподобний Феодор Студит (візантійський монах) називає святого Василія «батьком грецького чернецтва і найпершим з усіх Отців».
Чесна глава цього святителя благоговійно зберігається у Лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця його – у вівтарі храму Воскресіння Христового у Єрусалимі. Частка мощей святого Василія зберігається у Почаївській лаврі, тож маємо можливість прикластися до цієї святині.
Підготувала
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
