Храму у Заборолі – 100 років
Ця церква на Волині неподалік Луцька, як і багато інших православних, перетерпіла чимало лиха за роки свого існування. Проте з Божої ласки та наполегливості людей її відновили, і зараз тут знову прославляють Господа Бога. А 8 січня, коли православні відзначають Собор Пресвятої Богородиці, заборольчани святкуватимуть 100-літній ювілей свого Свято-Богородичного храму, який припав на кінець грудня минулого року.
З архівних матеріалів відомо, що у селі Забороль ще 1718 року була зведена дерев’яна церква з дзвіницею. У 1894 році стараннями священика Миколи Ковальського була побудована і Свято-Миколаївська каплиця в пам’ять про заручини «його імператорської величності царя Миколи Олександровича з царицею імператрицею Олександрою Федорівною». Для цієї каплички московські хорунгвісти навіть подарували старовинний образ Миколая Святителя.
А 1908 року поблизу старої церкви освятили місце для будівництва нового Свято-Богородичного храму, який, звівши, освятили у грудні 1912 року. Відомо, що цеглу для нього привозили місцеві жителі: ті, хто мав пару коней – сорок фур, а у кого був один кінь – двадцять.
Найбільше храм постраждав під час Другої світової війни у 1943 році: його спалили з частиною села. Крім церковного майна, згорів й іконостас. А коли радянські війська вели наступ, зверху на обгорілому храмі посадили снайпера. Село і церкву почали обстрілювати снарядами. Один з них влучив у храм, проте не вибухнув і видніється зі стіни до сьогодні.
Після закінчення війни парафіяни села взялися за відбудову своєї церкви. Заборольчани переконані: велика заслуга у тому, що їхня церква не була закрита, а відбудована, – священика Петра Ткача. Напевно, він мав якісь близькі стосунки з місцевою владою, а тому йому не чинили перешкод. Відбудова храму тривала довгих тридцять років. І лише у 1975 році він уже мав належний вигляд. Цікаво, що й сам отець Петро теж розмальовував церковні стіни.
Іконостас для церкви привезли зі Свято-Успенського собору, що в Зимненському монастирі, який після війни був закритий. Щоб його вмістити у храм, довелося навіть з обох боків вкоротити. Скільки йому років – невідомо, лише знаємо, що зроблений у Москві. А от щоб привести його із Зимного, потрібні були кошти, яких церковна каса на той час не мала. І Петро Курук, незаможний селянин, продав корівчину, єдину годувальницю сім’ї, щоб таки доправити іконостас до села. Пізніше пригорщами приносив з церкви копійки – таким чином односельці віддавали йому борг.
Одна зі святинь цього храму – ікона Богоматері, теж давня, була привезена в село українцями-переселенцями після проведення операції «Вісла». На її тильному боці зазначено, що це старовинний образ, відреставрований 1934 року. В радянських архівних документах зберігся цікавий факт про те, що якийсь поляк стріляв у цю ікону, а згодом, як стало відомо, він осліп. Є тут і образ Святителя Миколая. Не виключено, що це той самий, подарований москвичами для каплички.
Від 1992 року жителі Забороля (не менше дев’яноста відсотків) вирішили «прописатися» до Київського патріархату, аби позбутися московського впливу. Саме тоді священиком у цей храм прийшов отець Віталій, який вважає, що саме завдяки підтримці парафіян храм вдається і утримувати, і відновлювати. Для заборольчан 100-літній ювілей їхнього храму – справді велике свято, яке вони відзначатимуть з радістю та вірою, що Господь і надалі даватиме їм сили й снаги, аби вберегти свою церкву від усілякої наруги.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
