Коли Дід Мороз приїжджає на ослику,
або як святкують наші земляки за кордоном
Як каже українська народна мудрість: «Нашого цвіту – по всьому світу». І справді, куди лише не закидає примхлива доля українців. Напередодні Нового року завдяки Інтернету спілкувалася зі своїми знайомими, які вже кілька років живуть за кордоном. Тож принагідно поцікавилася, як у тих країнах зустрічають свята.
Ірина Карапетян, колишня мешканка міста Нововолинськ Волинської області, зараз проживає у місті Гавр (Франція):
– Основні святкування у нас припадають на 24 грудня. Французи цей день називають «La vie du Noel», це таке ж свято, як у нас в Україні Різдво. Сім’я має зібратися разом, ніхто нікуди не вирушає. У гості ходять лише після спільної святкової вечері, і то до близької родини. На столі обов’язково має бути печена індичка. Усі страви вишукані, не буденні, головне не їхня кількість, а якість і різноманітність. У нас дуже великий вибір сирів, тому традиційно на святковому столі повинен бути цей продукт. Але потрібно врахувати те, що до різного виду сиру подається відповідне вино. Французи – знані винороби з давніх-давен. Різноманітність цього напою на новорічному столі є ознакою багатства, благополуччя. Існує традиція, за якою господар дому повинен обійняти бочку з вином і, наповнивши келих, поцокатися з нею.
Новий рік 1 січня святкує в основному молодь. Діти ставлять під ялинку свої черевички, куди кладуть щось смачненьке для ослика, на якому приїздить Пер Ноель (Дід Мороз). А до бешкетників навідується Пер Фуетар (Рогатий Дід), який замість подарунків приносить різку.
Починаючи з 24 грудня і аж до 2 січня – вихідні. Люди ходять у гості, гуляють містом, йдуть у церкву. Правда, тут не так, як в Україні. Храми відкриті, але служба Божа є лише іноді, про що людей заздалегідь повідомляють. Зате кожен бажаючий може зайти до церкви, поставити свічку й помолитися.
Дуже прикро, що у нас немає снігу. Місто розташоване на березі океану, тож опади бувають тільки у вигляді дощу. Мої діти про сніжки й снігову бабу знають лише з моїх розповідей. Тож вони з нетерпінням чекають, коли поїдуть в Україну і побачать там справжній сніг.
Валентина Гончарук, колишня мешканка села Білопіль Локачинського району Волинської області, зараз проживає у столиці Португалії – місті Лісабон:
– Новорічну ялинку прикрашаємо в кінці листопада або на початку грудня. Купуємо для усіх членів сім’ї, родини, друзів подарунки і кладемо під неї. 24 грудня святкуємо Натал (це наше Різдво). Стіл застеляємо білою скатертиною, на якій зображені ялинові гілочки з маленькими червоними іграшками. Посуд має бути в такому ж стилі. Подекуди ставлять святкові свічки червоного кольору у віночку з хвої.
Страви готуємо вишукані, але пісні, тобто на столі немає м’яса. Подаємо фаршировану й запечену рибу (бакаліва де форню), салати з креветок, кальмарів, восьминога та інших морепродуктів. Обов’язково має бути солодкий рис, який гарно викладають на тарілку, а зверху корицею або какао роблять різні візерунки. Тут ця страва вважається головною, як в Україні кутя. Кожна господиня на Натал випікає багато солодощів (десерти і випічка тут дуже смачні). Традиційними вважаються болу рев (царська булка), коньюш де цинора (схожі на наші пончики, але в тісто додається морква), коскорес (коржики, обсмажені на оливковій олії і посипані цукровою пудрою).
Вечеряти сідають о 21.00. А після святкової трапези вітають один одного і обмінюються подарунками. Співають колядки, прославляючи Ісуса. Наступного дня (25 грудня) усі йдуть до церкви. А повернувшись, родина сідає за святковий обід. Традиційними стравами на столі є баранина та індик.
До свят тут дуже гарно усе прикрашають. Багато ялинок, вертепів, різних декорацій, ілюмінації, які насичують місто святковою та величною атмосферою і дарують всім радісний настрій.
Підготувала
Василина ТАТАРИН
| Comments: |
