Кінець світу – у старому бункері
Хочуть пережити на Закарпатті
Проїжджаючи селом Гукливий, що у Воловецькому районі, побачили біля одного з обійсть смугасті чорно-білі ворота, прикордонний стовп із вказівниками до світових столиць, на паркані – табличка «Військовий об’єкт» і скринька «Фронтова пошта». Виявляється, це військова садиба, збудована на колишньому угорському бункері. Відтак тепер на хвилі ажіотажу навколо кінця світу тут хочуть пережити апокаліпсис.
Сплять у ліжку на ланцюгах
Ірина Кондес гостинно показує нам садибу і розповідає, чому тут багато військової символіки. Отож, під час Другої світової війни для оборони від можливого нападу Червоної армії угорці побудували так звану систему оборони Арпада, довжина якої становила шістсот кілометрів. І дотепер збереглися залишки численних дзотів, дотів, ліній протитанкових споруд і ровів. Після війни бункер, де тепер стоїть садиба, використовувався місцевим колгоспом як пивниця, а потім верхня частина була підірвана і закопана НКВС.
Коли на цьому місці стали зводити будинок, і натрапили на старий бункер. Тож власник вирішив облаштувати тут приватну військову садибу з незвичним інтер’єром. Кожну кімнату прикрашають портрети історичних осіб, давні фотографії, речі старовини. Приміром, за столиком у барі, стіни якого розписані вдячними словами гостей, «присів» відпочити стилізований солдат у військовій формі та касці. Що цікаво, тут кожен охочий може стати угорцем, червоноармійцем, енкаведистом чи вояком УПА. А любителі екстриму навіть… ночують у самому бункері – у тісній «гауптвахті», де є вузеньке ліжко, підвішене на ланцюгах, та грати замість дверей.
«Дрова економлю на 21 число»
Отож, саме тут хочуть пережити апокаліпсис. Про це вперше задумалася і пані Ірина, коли недавно з Києва приїхав молодий чоловік та поцікавився: «Як ви зможете нас утримувати, якщо настане кінець світу?» А згодом було і багато телефонних дзвінків щодо цієї «проблеми».
– Чесно кажучи, я навіть не була готова до такого питання! – ділиться враженнями жінка. – З одного боку, ставлюся до «кінця світу» скептично, а з іншого – мені страшно в це вірити. Хтозна, що нас чекає? А може, не дай, Боже, піде велика вода чи станеться землетрус? – розмірковує Ірина. – І все ж у бункері безпечніше, ніж в будинку…
Східцями спускаємося у бункер, який складається з кількох приміщень (є і санвузол). До речі, армовані стіни залишилися ще з воєнних часів, перекрили тільки дах і дещо добудували. У коморі запасу «закруток» вистачить на цілу, так би мовити, дивізію. Є консервовані огірки, помідори, перець, капуста, гриби, навіть маринований часник, не одна діжка з ягідними настоянками – все хазяйновита Ірина робила власноруч. В іншій комірчині стоять дві морозильні камери, забиті м’ясом. У кімнаті з м’яким диваном є навіть невелика бібліотека, на стіні – плазмовий телевізор.
– А якщо не стане електрики? – цікавимося.
– Я запаслась свічками, будемо читати, натопимо баньку, сумно не буде. Замість дерев’яних вхідних дверей поставили броньовані. Спати можна на дивані або на тапчані в «гауптвахті». Принесу газовий балон, заготую води, полінець, щоб обігріти пічку. Зараз тут холодно, бо економлю дрова на 21 число. Тоді до мене приїдуть люди, щоб пережити той день. Звідки? Не казали.
У бункері ніби все до дрібниць передбачено про всяк випадок – з таким провіантом і комфортними умовами можна протягнути якийсь час, якщо, не дай, Боже, стануться катаклізми. Хоча є такі люди, що не втрачають оптимізму – 22 грудня до Ірини приїде чимала компанія киян, яких розважатиме жива музика зі скрипкою, гармошкою, бубнами, будуть танцювати, співати, веселитися… І святкувати кінець світу?
Олена ПАВЛЮК,
Закарпатська область
Фото автора
| Comments: |
