Святитель Миколай – великий постник з пелюшок
З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов’ю нашого народу. Його знає і шанує Схід і Захід, усі християни і навіть магометяни. Усе життя святого – це нескінченні благодіяння і чудеса, які він чинив християнам, це його любов і милосердя до нас, грішних. Православні вшановують пам’ять Чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських у день його відходу в життя вічне – 19 грудня.
Ось як про нього написано у «Житії Святих» (подається скорочено): «Великого чудотворця, помічника швидкого і заступника перед Богом надзвичайного, святителя Христового Миколая виростила Лікійська земля в граді, що називається Патара, від чесних, благородних, правовірних і багатих батьків. З утроби материнської богонатхненною освятився благодаттю, перш ніж жити почав – благоговійно шанувати Бога, перш ніж груди ссати – творити чуда, перш ніж їсти навчився – постити. Бо по народженні своєму в купелі він три години стояв на ногах своїх сам по собі, ніхто не підтримував його, честь віддаючи стоянням тим Пресвятій Трійці, їй же пізніше мав бути великим служителем і заступником. Коли прикладався до грудей матері своєї, із сосків материнських впізнавався чудотворець: їв не так, як зазвичай інші немовлята – а з правої лише груді молоко ссав, праворуч із благословенням мав отримати стояння. Але й постником надзвичайним став: у середу-бо і п’ятницю раз їв із грудей молоко, і то в пору вечірню по здійсненню звичайного для християн правила, з чого батьки його дуже дивувалися і який згодом мав бути постник розуміли. Постницького-бо того звичаю з пелюшок навчившись, блаженний ціле життя своє, аж до блаженної кончини, дотримувався, середу і п’ятницю проводячи в пості…
Прийнявши на себе пресвітерський сан, не дивився на швидкоплинне багатство, ані про примноження його не турбувався, але всіх мирських бажань відрікся, намагаючись одному Богові всім серцем посвятитися. І якщо б про милосердя його по одному розповідати, які щедроти потребуючим явив, скількох спраглих напоїв і нагих одягнув, і скількох із боргів викупив, то не вистачило б часу розповісти.
…Преподобний отець Миколай вирішив йти в Палестину. Коли-бо кораблеплавці пливли навпроти Єгипту, Святий Миколай, пливши з ними, передбачив, що має бути шторм і буря, і зіткнення вітрів лютих. І про те передрікши їм, казав, що самого бачив лукавого ворога, що вліз до корабля і його з людьми на глибину занурити хотів… Він же їм дерзати звелів, на Бога ж надію покласти і швидкого визволення безсумнівно сподіватися – сам почав ревно молитися до Господа. І зразу упокорилося море, і в тишу велику залягло, і все печальне в радість перетворилося.
Затримався ж у Єрусалимі досить часу, готуючись іти в пустелю, але якимось божественним згори голосом був повідомлений, щоб на батьківщину свою повернувся. Все-бо на користь нашу влаштовує Бог: не хотів, щоб той світильник під сподом був пустельним, його ж приготував на свічник Лікійської митрополії».
Згодом і єпископам, і самому Святителю Миколаю було видіння про те, що має стати архієпископом. «Проте всім священним і мирським собором впрошений був і, не хотівши, на архирейський престол зійшов, бо й видінням Божим про це повідомлений був, яке бачив перед смертю архієпископською, про що святий Методій, патріарх Царгородський, пише таке: «Одної ночі Святий Миколай бачив Спасителя нашого у славі, що стояв біля нього і книгу йому Євангельську, золотом і маргаритами прикрашену, подавав. З іншого ж боку святу побачив Богородицю, що клала йому на плечі омофор святительський. І після видіння того минуло кілька днів, і переставився Іван, архієпископ Мирейський. Миколай того граду архиєпископом поставлений був». Те видіння пам’ятаючи і благовоління Боже ясно бачачи, ще ж і соборного прошення не зневажаючи, Святий Миколай прийняв паству.
Заздрісне ж око лукавого змія – він ніколи не припиняє нападати на Божих рабів, не терплячи бачити квітучого в людях благочестя, почав гоніння на Церкву Христову через нечестивих царів римських – Діоклитіяна і Максиміяна. Від них же вийшов тоді наказ, щоб усі вірні відреклися Христа і поклонилися ідолам: тих, хто не покориться ж, хай змушують путами і в’язницями, і важкими муками, врешті, насильницькою смертю хай будуть покарані. Така згубна буря і Мирейського граду досягла скоро, донесена шанувальниками темного нечестя. Блаженний же Миколай в граді тому старійшиною був усім християнам, вільному народові проповідуючи Христове благочестя, і за Христа постраждати готовий був – через те взятий був нечестивими катами і в темницю посаджений з багатьма християнами. У ній же часу немало пробувши, багато зла витерпів, голод і спрагу, і тісноту терплячи в’язничну. Співув’язнених же своїх годував словом Божим, напоював солодкими благочестя водами, повертаючи в них віру в Христа Бога і на непорушній основі ноги їхні ставлячи й утверджуючи у вірі Христовій міцними бути і вперто за істину терпіти. Тоді знову свобода християнам дарувалася…
Пожив же великий угодник Божий років досить, серед Мирейського граду божественними добротами сіяючи… У глибокій старості, сповнений днів багатьох, борг спільної природи людської віддав, трохи спершу тілом похворівши, добре тимчасове закінчив життя і на життя без старості блаженне з радістю і псалмоспівом перейшов у супроводі святих ангелів та святих, що ликом зустрічали святого. Тіло ж його чесне єпископи з клириками, і ченці, і люди, що їх незчисленна кількість зібралася зі всіх градів всієї тої Лікійської землі, поклали чесно в соборній Мирейської митрополії церкві грудня-місяця в 6-ий день (за старим стилем, це було 342 року – авт.).
І здійснювалося багато чуд від святих мощей угодника Божого, миро-бо благовонне і цілюще мощі його виділяли, ним же помазуючись, хворі здоров’я здобували. Через те з кінця землі прибував люд до гробу його, хворобам своїм зцілення шукаючи, і не залишалися без того, що шукали, всілякі-бо недуги святим тим миром зцілювалися, не лише тілесні, але й душевні. І духи лукаві проганяв, на них-бо не лише за життя свого, але й по переставленні озброївся і перемагав їх, і нині перемагає…»
| Comments: |
