Ціна картоплі – безцінь,
або гірка сільська ідилія біля заготівельного фургона і риторичне запитання: а що далі?
Село Боремель, що на Демидівщині. У центрі села стоїть фургон із завантаженою картоплею. А поруч – цибуля, баклажани, кавуни, гречка. Повним ходом йде картопляний бартер. За словами місцевих жителів, бартер вкрай нерівноцінний. Приміром, 17 кілограмів картоплі рівняється одному кілограму рису. За кіло гречки, халви, цибулі, помідорів треба віддати відповідно 14, 28, 3 та 5 кілограмів бульби. Але куди дітися: не гнити ж картоплі у льосі…
– Про якийсь достаток годі й говорити, – розпачливо махає рукою дід Василь, котрий привіз на бартер три мішки картоплі. – Торік купив для підживлення мішок амофоси, за ці гроші тепер придбав би собі бульби на весь рік. Але така вже селянська вдача: восени кажемо, що не дуже вигідно садити, що від неї одні збитки, а навесні знову беремося за своє. Чому? Бо іншого виходу для прожитку у селі немає… Комерсанти це добре розуміють, от і збиткуються над нами…
– Та які ми комерсанти!.. – лунає у відповідь на сказане. Це заготівельники із Миколаївщини, не стримавшись, захищають себе. – Думаєте, нам великий зиск від того бартеру? Доки довезли товар, частина зіпсувалася, викинули. За солярку, щоб доїхати сюди (а це близько тисячі кілометрів), заплатили п’ять тисяч гривень. Плюс п’ять тисяч – назад. Вже десять буде. А приймають оптом картоплю по 1,20 – 1,30. От і порахуйте, який гріш ми заробляємо.
– Та не сваріться ви, – заспокоює гурт 56-річний Петро із сусіднього з Боремлем села, – давайте по ділу.
Як з’ясувалося, «діло» у Петра було нехитре, але й воно не вийшло. Чому?
– Тому що мені жінка наказала, щоб олії наміняв, – бідкається чоловік, – приїхав, вісім мішків картоплі привіз, а олію, як на зло, вже розібрали… Та й за гроші картоплю не приймають… Тільки по бартеру… Нічого не залишається робити, як поміняти її на кавуни. Цибуля вдома є, рис і гречка теж… А от кавуни – вони, кажуть, прочищають нирки не гірше, ніж мінеральна вода на курорті. Треба тільки тижнів два вживати їх. Вирішив: наберу того добра і для себе, і для жінки. Будемо тепер щодня кавунити і уявляти, що на курорті… Ха-ха-ха…
Цей сміх, як на мене, видався двояким. Трішки радісним, а ще більше – саркастичним. Бо людина тішила себе і водночас іронізувала над своїм становищем.
Зрештою «окавуненого» Петра ще більш-менш можна вважати щасливчиком. У порівнянні з двома чолов’ягами, котрі привезли на обмін дрібну картоплю.
– Хоч по п’ятдесят копійок прийміть, – просять, ніяк не допросяться.
Водночас наражаються на заготівельників:
– У нас свиней нема, щоб годувати.
– Ну, тоді по тридцять…
– Ні-ні, везіть, хлопці, туди, звідки привезли…
Так і не достукалися своєю «мольбою» селяни до приїжджих заробітчан. Розвернулися, подалися геть.
– Дивіться, дивіться, вони не додому поїхали, а до магазину, – гукнув хтось із гурту, що юрмився біля фургону. А тоді повернувся до заготівельників: – Добре, що картоплю в них не прийняли, а то все одно гроші пропили б…
Пропили б чи ні, а мені чомусь стало хлопців жаль. І дядька Петра, і діда Василя. Хоча б тому, що у кожного руки – як ота земля, яка довго не бачила дощу: тверда, зашкарубла, потріскана. Либонь, цими ж руками картопельку леліяли. Либонь, мріяли у ці руки виручити більшу розраду, ніж оту – по 50-60 копійок за кіло, якщо перевести бартер у гроші.
– Нічого, з голоду ж не помираємо, переживемо-перетерпимо і це, – ніби прочитав мої думки дід Василь. – Але все-таки щось у нашому суспільстві не так, коли селянську працю оцінюють копійками, і до добра це не приведе. Бо село хоч і терпеливе, але рано чи пізно може сказати: та жуйте ви замість нашої картоплі свої долари чи гривні… А від них ситий точно не будеш. Хіба не правда?
Сергій Новак,
Рівненська область
Фото автора50-70 копійок за кіло. Селяни з Боремля обурюються такою ціною картоплі, але покірливо сприймають реальність, бо ж нікуди дітися…
| Comments: |
