Удочерив і… одружився

Мені по-людськи шкода Віктора й Оксану – вони весь час під пильним оком своїх односельчан. Хоч ті самі у гріхах, як у реп’яхах, але своїх не бачать, зате чужі – як «десерт» до щоденних буденних розмов. Відколи померла Марійка, тільки й мови про її доньку та чоловіка. Дійшло до того, що їх почали звинувачувати у Марійчиній смерті…

***

З Віктором знайома ще зі шкільних років. Ми ніколи не були близькими друзями, проте при зустрічі завжди мали про що поговорити. Життя з першою дружиною у нього не заладилося. Можливо, якби були спільні діти, то доля склалася б по-іншому – це його міркування. Не маючи дітей, його Люда кожного літа їздила на заробітки, незважаючи на те, що Віктор приносив у хату непогані гроші (працював у місті, а жив у приміському селі). І вже років десять, як Люда поїхала на заробітки в Росію та не повернулася – знайшла там собі якогось чоловіка, від якого народила сина. А Віктор, залишившись сам, зарікся, що ніяких жінок більше у своїй хаті бачити не хоче. Він років три прожив одинаком і, до речі, давав лад усьому. Навіть квітник у нього був не гірший, ніж у поважних господинь. Та коли в організації, де він працював, у бухгалтерії з’явилася нова молода працівниця, життя Віктора дуже змінилося.

***

Марійка йому, як кажуть, відразу впала в око. А ближче вони познайомилися на зустрічі Нового року. Було помітно, що чоловік до жінки небайдужий, а згодом усі довідалися, що Віктор з Марійкою зустрічається. Перед першим вересня він запропонував їй переходити до нього. Марійчина донька жила в селі у бабусі, і Віктор бачив, як жінка скучає за дитиною. Зрештою, він не міг провести з нею жодні вихідні – мати їхала до доньки. Марійка таку пропозицію прийняла з радістю. Віктор їй був небайдужий, та й розуміла, що такі чоловіки трапляються в житті нечасто. А головне, вона знала, що тепер зможе бути разом зі своєю дитиною, бо забирати її у кімнату в гуртожитку, де жило ще дві дівчини, не було ніякого сенсу.

***

Віктор, не маючи своїх дітей, по-батьківськи прийняв 13-річну Оксану. А згодом вони стали настільки близькими, що ніхто чужий навіть не здогадався б, що ці люди не рідні. В Оксани з’явилися такі речі, про які вона раніше не могла й мріяти. Марійка навіть дорікала йому, що занадто балує доньку.

– Дітям це теж потрібно, – виправдовувався Віктор.

А скільки радості було в дитини, коли їй сказали, що поїдуть відпочивати на море. Оксана не могла повірити, що у неї тепер таке життя, як у багатьох міських подруг, котрі приїжджали в гості у село, де вона жила з бабусею. Оксана розуміла, що їй із вітчимом пощастило більше, ніж іншим з рідним батьком.

***

На другому курсі інституту Оксана вийшла заміж. Це, певно, вперше вона не послухала Віктора. Вітчиму її обранець не сподобався, і він відмовляв дівчину від шлюбу.

– Цей хлопець не для сім’ї. Боюсь, він поламає Оксанчине життя, – казав дружині.

Хоч Марійка теж у душі не довіряла Сашкові, проте перечити своїй доньці не хотіла – боялася, що та пізніше дорікатиме їй.

Передбачення Віктора дуже швидко справдилися. Вже після народження доньки стосунки Сашка й Оксани дійшли до крайнощів. Молодий батько ніяк не усвідомлював того, що має взяти відповідальність за сім’ю. Його й далі цікавили лише старі компанії, бар, веселе життя. А Оксану з дитиною фактично утримували батьки. І молода мама зважилася на розлучення.

***

Маленька Настя була найбільшою потіхою у цій сім’ї. А Віктор з Марійкою почувалися найщасливішими дідусем і бабусею. Та це щастя тривало недовго. Марійка відчула, що має проблеми зі здоров’ям – все частіше почала скаржитися на проблеми зі шлунком. Коли нарешті зібралася на обстеження, то вже було запізно – почула, що у неї рак. Ні операція, ні хіміотерапія не допомогли, і вже через півроку її не стало. Для Оксани це був шок. Вона розуміла, що втратила найріднішу у світі людину (на той час її бабуся теж померла). А прийшовши трохи до тями, жінка усвідомила, що вітчим ще молодий чоловік і хтозна, може, захоче одружитися. Віктор помічав тривожний настрій прийомної доньки, і якось у них вийшла відверта розмова. Почувши, що хвилює Оксану, він її заспокоїв, обійняв і сказав:

– Та мені, крім вас, ніхто не потрібний. Думаєш, так просто знайти рідну людину?

***

Віктор і Оксана навіть самі не зрозуміли, як їхні родинні стосунки переросли у зовсім інші. Молода жінка відчувала лише одне: їй важко знайти чоловіка, бо майже усіх тепер порівнює з Віктором. Він завжди врівноважений, розсудливий, добрий, ніжний, щедрий. А ще ж гарний. Недарма подруги їй казали: «Та в тебе такий вітчим, що з ним і шури-мури можна завести». Відсвяткувавши день народження Настусі (це було через півроку після похорону), коли куми й подруги розійшлися, Оксана прибирала зі столу. Віктор ніжно її обійняв і пригорнув до себе. А потім вони злилися у поцілунку… Стіл так і залишився неприбраним – це зрозуміли уже під ранок.

***

Людські всевидющі очі додивляться до всього, тож незабаром селом розійшлося, що Віктор спить зі своєю прийомною дочкою. Чоловікові такі розмови радості не додавали, проте і виправдовуватися не було як.

– Знаєш, мені теж ніяково перед людьми, бо виходить, що справді звабив молоду жінку (він старший від неї на 18 років), – розповідав мені про дуже наболіле, чекаючи підтримки. – Але я її люблю. Навіть сам не знаю, як це трапилося. Коли не стало Марійки, почав ловити себе на тому, що дивлюся на Оксану не як на доньку, а як на вродливу молоду жінку. А згодом вже просто марив нею. Виявилося, що Оксана теж небайдужа до мене. Нам з нею дуже добре, ми закохані і щасливі. Ми навіть хочемо узаконити наші стосунки й обвінчатися. Дійшло до того, що вже кажуть, ніби ми спеціально звели Марійку зі світу. Важко з цим жити, бо людські пересуди додають гіркоти у наші стосунки.

Зрозуміло, що заспокоїла його, як могла, адже потрібно жити для себе, а не для людей. Люди наговоряться – і замовкнуть, та згодом знайдеться інша цікавіша тема…

Олеся ХАРЧУК

• Нравится
•