Вдома доглядають інвалідів з усіх куточків України
Цей своєрідний будинок милосердя з’явився у селі Вежиця Рокитнівського району п’ять років тому. Збудувавши собі новий дім, у старому місцевий віруючий Валерій Кузьмич створив благодійну організацію з догляду за інвалідами. Нині тут проживає 14 літніх людей з різних куточків України. Хтось приїхав сюди, бо нема де доживати віку, а когось привезли родичі.
На жаль, організатора цієї справи застати вдома не вдалося. Поїхав з дружиною по нового мешканця до Києва. Тож показати нам Будинок милосердя Рокитнівщини погодилася невістка Світлана, яка працює тут медсестрою. Жінка розповідає, що ніхто з членів родини без діла не сидить, адже роботи у благодійній організації вистачає усім.
– Ці люди потребують особливої уваги, – розповідає Світлана. – З кожним треба знайти спільну мову, навчитися розуміти. Оскільки вони мають певні вади здоров’я, тому стежити за ними потрібно цілодобово. Хоча наша родина і велика, та не встигаємо робити все своїми силами, тож взяли чотири няньки, які подобово чергують у будинку. Буває, що мешканці вередують, сваряться з працівниками, відмовляються їсти. Мені не раз говорили, що не вмію лікувати…
Та загалом життя у Будинку милосердя мешканцям подобається, адже тут вони ситі, чисті та доглянуті.
– Незабаром виповниться п’ять років, як тут живу, – розповідає бабуся Олена. – Я родом з Вінниці, родичів у мене не було. На зібранні розповіли про цей будинок, я подзвонила – і вже наступного дня по мене приїхали. Мені тут подобається, адже маю власну кімнату, обладнану спеціально під мої потреби, за мною доглядають. Більше людині на інвалідному візку і не потрібно.
Організацію утримують на пенсії мешканців. Тим, хто може рухатися самостійно, дають 10% від суми на власні потреби. Решта грошей іде на зарплату працівникам (їх тут дев’ять), закупівлю продуктів та медикаментів. Дещо допомагають спонсори, ще якусь копійчину отримують через пожертви.
Раніше у Будинку милосердя Рокитнівщини проживали лише жінки, та нещодавно стали прибувати і чоловіки. Їх у Кузьмичів уже троє. Господар, розповідає невістка, планує збудувати для них окремий будинок на іншому кінці села. Поки що їх розмістили у невеличкому приміщенні на одну кімнату.
– Цим людям немає більше куди йти. Оскільки ми взяли їх під свою опіку – мусимо подбати про них. Кожного з них життя добре побило. Ігоря, наприклад, до нас привезла бабуся, адже через похилий вік не може його доглядати. 33-річний чоловік хворий на ДЦП. Його мама виїхала до Росії, коли він був ще маленьким. Нещодавно він гостював у неї, але там потрапив у аварію і відтоді не може рухатися. Мати з вітчимом відправили його назад в Україну. Так він потрапив до нас.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
