Як хазяйнують у Польщі та Білорусі
І чого не вистачає нам?
Мені, як фермеру, доводиться немало їздити не тільки по нашій області, але і в сусідні Білорусь, Польщу. Душа болить, коли порівнюю, в якому стані сільське господарство в нас та в наших сусідів. Чому ми так бідно живемо? Бо розвалили село і нікому до нього нема діла. Сьогодні в сільському господарстві хаос, в районних управліннях сидять не спеціалісти, а чиновники, які ні за що не відповідають. Влада допустила знищення колгоспів, по селах розібрали капітальні тваринницькі приміщення на паї, які можна було б використати під овочесховища… А нині окремі олігархи беруть за безцінь в оренду по 300-400 гектарів землі на 49 років, чорноземи використовуються неефективно, не проводиться сівозміна, а тільки витягують поживу, сіючи соняшник, ріпак. А бідний селянин не має де здати вирощене…
Зовсім інакше в Білорусі. Там не розвалили сільське господарство. Слабших приєднують до сильніших на пільгових умовах. Там постійно галуззю опікується президент, діє програма по підвищенню родючості грунтів, проводиться їх вапнування. Наприклад, у сусідньому з Ратнівським районом – Малоритському – щорічно 15-17 тисяч гектарів землі вапнується, і ці роботи виконує сільгоспхімія. Там ферми і тракторні бригади впорядковані, а самі фермери і колективні підприємства працюють в однакових умовах. Важко знайти в господарствах хоча б декілька гектарів невикористаних земель. А в нас? Чагарниками заростають поля. В Білорусі розуміють, що сільське господарство – найбільш перспективна галузь при правильному регулюванні, ставленні до селян. Дбають про них і в Польщі: працює дорадча служба, яка надає селянам консультації по веденню тваринництва, догляду за грунтами, послуги бухгалтерії, радить, де збути продукцію. Там є аграрні біржі, через які кожен трудівник має квоту на збут вирощеного. З січня укладають договори (кому, скільки і по якій ціні продадуть продукцію). А жирність молока взагалі визначають через незалежні лабораторії, оплата проводиться через 24 години після здачі. Отак працюють люди. Чим не приклад для українців? І їхати далеко не треба. З чого почати? З прийняття програми по підвищенню родючості грунтів, адже ніхто не знає в селах, що потрібно його земельці, чим її здобрити. Не завадило б і техніку з-за кордону, як нову, так і вживану, проводити на пільгових умовах розмитнення. Сьогодні мито за вживаний трактор складає 2,5-3,5 тисячі доларів. Варто відновити і заводи облспоживспілки, які переробляли продукцію полів. Для прикладу, тільки овочесушильний завод у Заболотті Ратнівського району в свій час переробляв більше п’яти тисяч тонн картоплі та інших овочів, дарів лісу. Сьогодні за збут продукції має думати держава, а не ті, хто горбатиться на полях. Варто подбати і про громадські пасовища. Адже від їх якості залежать надої молока. При всьому цьому і самим селянам, фермерам треба гуртуватися. Бо тільки спільно вони можуть щось вирішити, утримати свою землю в своїх руках і не дати її скупити олігархам. Але й чиновники та відповідні служби також повинні не дрімати…
Сергій ГЛИНЯНКО,
голова фермерського господарства,
с. Заболоття
Ратнівського району
Волинської області
| Comments: |
