Кінофільм «сліпий музикант» знімали у Воротневі
Людей відпускали з колгоспу, щоб вони побули акторами
Радянський фільм «Сліпий музикант», який знімали у 1960 році, був лідером кінопрокату. Разом з відомим актором Василем Лівановим (знаменитий Шерлок Холмс) вживалися в образи й звичайні мешканці села Воротнів Луцького району. У розпалі жнив їх навіть відпускали від молотарки, щоб одягнути у костюми.
Окремі епізоди цього фільму знімалися й у Млинівському районі Рівненської області. Але, як запевняють старожили, саме прадавня церква Різдва Пресвятої Богородиці у Воротневі, якій майже триста років, найбільше зацікавила кіношників із Москви. Кажуть, що автор повісті «Сліпий музикант» Володимир Короленко колись жив поблизу неї, тому режисер-постановник фільму Тетяна Лукашевич зі своєю командою приїхала в це поліське село. Біля храму та гарної каштанової алеї відбувалися основні зйомки. Два тижні у Воротневі був особливий рух. І старі, і малі подалися в артисти. Нині мало живих залишилося з тих людей. 80-літня Оксенія Афанасенко тоді була молодою і разом з дітьми брала участь у масовці.
– О, то дуже інтересно було, – аж очі світяться у бабусі, коли починає оповідати. – Ми саме їхали до молотарки, а нас перепинили, сказали вдягати костюми і йти зніматися. Одяг видавали строго під розписку. Звичайні полотняні спідниці та вишиті сорочки. У колгоспній конюшні брали найкращих коней. Їх запрягали у карету. Наш бригадир Мартин грав жебрака. А графиню – старша жіночка, вона вже померла. Платили тоді дуже добре. За день 25 рублів, а в колгоспі за місяць я й 50 не мала. В мене вдома ще карточка є, де ми після зйомок зібралися.
Її старша донька Світлана хоч і мала тоді дев’ять років, але добре запам’ятала зйомки.
– Ми з подружками грали панських дітей, – розповідає Світлана Михайлівна. – То ще з дівчатами сварилися, кому краще платтячко попаде. Мені дали дуже гарне яскраво-жовте.
Після від’їзду московських гостей тільки й мови було про вихід кінострічки. Тож коли фільм привезли до сільського клубу, всі поспішили на прем’єру.
– Ой, людей тоді напхалося у залі, що ніде голці було впасти, – каже Оксенія Кузьмівна. – Дітей ледь не подушили, а кожен же хотів себе побачити чи сусіда. А нашу церкву чуть-чуть показали. Мигнула перед очима графиня, що їхала в кареті, та бригадир-жебрак, який тряс рукою, щоб йому кинули пару мідяків. Ото і всьо кіно. І себе не побачила, і подруг моїх перебраних не було. Напевно, вирізали окремі кадри. То люди ще возмущалися, що два тижні їх мордували, всю роботу перебили, а в кіно так і не показали.
Правда, з роками образа минула, а от гордість від того, що «знімалися в кіно за Союзу» у багатьох лишилася. Бабуся Оксенія пожовклі фотокарточки й досі зберігає в сімейному альбомі, як доказ того, що вона колись була акторкою.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО та з альбому Оксенії Афанасенко
| Comments: |
