«Горе, велике горе було…»

Борис Ревенко – відомий на Волині як автор, оператор та режисер багатьох документальних фільмів, в яких минувшина переплітається із сьогоденням, а через долю українців розкривається доля й самої України. Остання його кінооповідь «Отакеє моє життя» приводить нас на Черкащину, де пройшли дитячі та юнацькі роки відомого українського сподвижника В’ячеслава Чорновола, у села Вільховець, Гусакове, Єрки.

Одна із героїнь фільму – Дарія Пилипівна Кваченко із села Вільховець – сусідка Чорновола. Її розповідь цікава тим, що вона добре пам’ятає голодні 1932-33 роки. На 97-му році життя Дарія Кваченко вже відійшла у вічність, а 2007 року ще розповідала про нелегке селянське життя на Східній Україні. І так само вона добре пам’ятає, як смерть косила її земляків при совєтах.

– Горе, велике горе було. Люди падали, як мухи. Два чоловіки їздили з гарбою по кутках і заходили у кожний двір. Назбирають мертвих, та й везуть на кладовище. Там яму викопають і ту гарбу перевертають. Усі ті трупи вивалять туди і загорнуть. Було, що ту яму собаки розгрібали, то кістки тілько валялися.

Був у колгоспі такий організатор, строгий чоловік. Ішов він через наш куток і почув, як щось дуже пахне з хати, наче м’ясо. Зайшов туди. А там у печі, бо тоді ще плит не було, казан великий стоїть.

– Параско, що ти вариш? – запитав у жінки.

– М’ясо.

– А де взяла?

– Купила на базарі.

– Ану дай-но мені того м’яса, – каже до неї.

Жінка не мала що робити і витягнула того казана. А там порубані кістки і ляшки з дитини.

– Ти що зробила? – він до неї строго.

– А що мені – з голоду здихати?

– А де голову поділа?

– В ставку заховала.

Він з нею до ставка – і заставив ту голову шукати. Вона винесла її. Він взяв ту голову і повів Параску в сільраду. Після того вже її в селі не бачили і ніхто не знає, де вона ділася.

Люди дуже голодували. Ходили і шукали по полю мерзлу картоплю. Липу ламали, сушили, а потім перетирали. Ото з того крохмалю і липи пекли такі коржики.

Мої мама робили в колгоспі коло свиней. Вкрадуть буряка, поріжуть на кусочки і запхають за пазуху. А ще коли трусили свиням тої обмішки, собі в ширінку, де торбину мали, насиплють. Прийдуть додому і нам з тої обмішки з буряками їжу готували. Отак ми вижили.

У хаті вмирало по троє-четверо людей. Хай Бог милує і одводить.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

• Нравится
•