Вчитель історії працює клоуном
І веселить у лікарнях хворих діток
Рівненчанин Тарас Обоїста в минулому торговий агент. Зараз – вчитель історії, керівник театрального гуртка, аніматор і «Доктор клоун». Разом зі своєю командою чоловік влаштовує важко хворим дітям цирк просто у лікарні.
Свій перший театральний досвід Тарас Обоїста здобув у студентському театрі естрадної мініатюри. Згодом став підробляти тим, що допомагав організовувати весілля. Проте, каже, це заняття йому швидко набридло, адже воно «вбиває» відчуття свята. Тоді й виникла ідея зібрати власну творчу групу і дарувати хворим діткам радість. Актори команди «Доктор клоун» стали ходити по дитячих будинках та лікарнях, даруючи маленьким глядачам радість та надію.
Одна з особливостей лікарняної клоунади, розповідає Тарас, це постійна імпровізація, адже ти ніколи не знаєш, який настрій у дітей. У лікарняного клоуна головне завдання – не нашкодити. Якщо дитина не хоче іти на контакт, він не нав’язується, а просто прийде наступного разу.
– Така вистава позитивно впливає на стан хворих, адже під час процедур діти відволікаються на клоуна і легше переносять біль. Якось в палаті загальної терапії вони зробили мені 15 «уколів». Шприцом слугував мій насос для кульок. Малята мене і спиртом натирали, і просили не рухатися, щоб ліки подіяли, – розповідає Тарас Обоїста.
До лікарні чоловік ходить раз у тиждень. Малеча вже наперед чекає його. Іноді навіть дзвонять через волонтерів і запитують, чи, бува, клоун не передумав завтра до них приходити. Один і той самий фокус діткам двічі не показує. До хворих Тарас ходить сам, адже це дуже відповідальна робота, яка вимагає повної віддачі, і не кожен може з нею впоратися. В основному відвідує відділення онкогематології, терапії, офтальмологічне та неврологічне. Каже, що особисто бачив, як клоуни-аніматори в паніці починали проводити занадто активні ігри. Коли ж мова йде про виступ у дитячому будинку чи благодійний збір коштів, до справи долучаються помічники.
Дітям клоун демонструє себе, адже він цікавий тим, що живе у казковій країні. Проте в кишені кольорових штанів Тараса завжди знайдеться додатковий ніс, мильні бульбашки, або повітряні кульки. Клоуна малеча сприймає по-різному: одні йдуть на контакт одразу, інших треба чимось зацікавити. Головне, зізнається, отримати першу посмішку.
– Одного разу в коридорі лікарні зустрів хлопчика років п’яти. Він чомусь вирішив, що клоуна можна бити. Довелося провести з ним виховну бесіду про дружбу, – пригадує Тарас Обоїста.
Восьмирічна донечка Тараса Дана обожнює, коли тато бере її із собою на виступи. А ще більше їй подобається, коли він із червоним клоунським носом забирає її зі школи.
Марія МАРТИНЮК,
м. Рівне
| Comments: |
