Україна незабаром матиме вдосталь своїх яблук
У цьому переконаний садівник, який з трьох соток отримує 800 кілограмів фруктів
Михайло Шевчук, професор кафедри садово-паркового господарства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, мабуть, не став би досвідченим садоводом, якби не батьківське коріння. Адже він добре пам’ятає ті високі яблуні, які росли у його рідному селі на Турійщині.
Тож не дивно, що, обравши фах агронома, працював за спеціальністю в насінництві, згодом – у дослідній станції заввідділом кормовиробництва, керував агрооб’єднанням, 20 років очолював Поліський філіал національного наукового центру «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського». Михайло Йосипович добре знає, що росте на Волині, які в нас грунти, чим потрібно «засмачити», щоб врожайність була максимальною.
– В основному земля на Волині придатна для вирощування картоплі та жита. Трохи ближче до Горохова добре ростуть буряки, пшениця, кукурудза. Льон – виключно поліська культура. Прикро, що сьогодні ця галузь втрачена, а були часи, коли ми досягали таких результатів, які отримували передові червоні прапори Радянського Союзу. Це була найприбутковіша культура, як і хміль. Шкода, що вони зникли з волинських полів. Щодо картоплі, то вона також добре родить на Волині. Хоча це проблемна галузь, починаючи з насіння і закінчуючи технологіями вирощування. Мабуть, тому і реалізовуємо мало, бо нема спеціалізованих господарств, нема промислових технологій, все базується на дідівських методах. Україна може годувати цим продуктом не тільки себе, але й інші країни при розумному підході. Масовий ввіз бульби з-за кордону підриває економіку картоплярства.
– А чи матиме Україна вдосталь своїх яблук?
– Так. Сьогодні є державна підтримка садівництва і ягідництва, яка передбачає повернення витрат за вирощування яблук та ягід. Тому вже формуються підприємства, які займаються промисловим садівництвом. Одне з них – у Струмівці Луцького району, що розкинулося на площі 20 гектарів. У селі Ростань Шацького району є посадки лохини високої – вони найчисельніші в Європі. На Волині вже серйозно займаються вирощуванням горобини, смородини, суниці. Створено українсько-польсько-білоруське підприємство, яке у Любомльському районі закладе плантації фруктових дерев і ягідників. Тобто такий підхід до галузі дозволить Україні вирощувати вітчизняну продукцію на рівні європейських стандартів. Щодо дрібних селянських господарств, то, на мою думку, вони не конкурентоздатні. Адже подивіться, хто займався садами до 90-х років? Кооперативні господарства, що володіли не гіршими від сьогоднішніх технологіями. Візьмімо хоча б садок у Маяках. Це був еталон. Сьогодні вже його не реанімувати. Краще посадити новий.
– Хто Вас закохав у сад?
– Батько. Біля нашої хати в селі росло до 40 високорослих фруктових дерев. Яблука з них зберігалися до січня. Коли я почав займатися наукою і їздити не тільки по Україні, але й за кордон, то побачив інші варіанти садів. З невеличкої площі можна взяти максимум врожаю. Насамперед, через технології, сорти, догляд. Адже чому яблука з індивідуального сектора не користуються промисловим попитом, а йдуть виключно на сік? Бо не мають товарного вигляду. Тож помалу з допомогою сина, який закінчив плодово-овочевий факультет львівського вузу, ми почали займатися розсадництвом. У теплиці вирощуємо саджанці яблунь, черешень, абрикосів, аличі, груш, маємо дев’ять сортів садової суниці. Це найбільший зиск, який сьогодні можна отримати з однієї сотки землі. В мене на трьох сотках аж 88 дерев. Кожне ретельно доглядаємо, залишаючи не більше 25 яблук – тоді вони виростають гарні, мають відмінний смак. Перевагу надаємо вітчизняним сортам: вони менше хворіють й не гірші від іноземних. Мій сад за рік дає 800 кілограмів яблук. Крім того, друзям, знайомим реалізовуємо дві тисячі саджанців у рік. Мені приємно, що нині люди більше дбають про те, що росте біля осель, озеленюють свої садиби, піклуються про екологічно чисту продукцію.
– Ви виховуєте молодих садівників. Молодь охоче здобуває освіту?
– Добре, що в університеті з’явилася нова спеціальність – лісове та садово-паркове господарство. Це перспективна галузь. Бо люди сьогодні цікавляться і садівництвом, і декоративними деревами. Та й для наших лісів потрібні фахівці. Рано чи пізно, але розпочнеться власне виробництво посадкового матеріалу. А для цього необхідні спеціалісти, яких не вистачає. Бо коли в сільському господарстві працюють з десятьма культурами, то лише хвойних дерев – більше ста. За листяні і кущі я взагалі мовчу. Це широкий спектр знань, які отримує студент за роки навчання. Вчаться вони – вчимося і ми. В Україні є вузи, які готують спеціалістів-садоводів, зокрема в Умані, Києві. Тобто науковий потенціал досить великий, і той, хто дружитиме з наукою, матиме хороші результати. Інша справа, що по селах слабка освітня робота. Людей треба вчити, як вирощувати фрукти. А ця ланка в нас поки що накульгує…
Марія ДУБУК,
Волинська область
| Comments: |
