Вибирали – балакали, підрахували – заплакали
Схоже, що результати виборів не задовільнили нікого
Нарешті передвиборча свистопляска залишилася у минулому. Тож нічого людського протягом кількох місяців не можна було побачити по телевізору, послухати по радіо, прочитати в газеті. Кругом – мордаті дядьки, миловидні тітки постійно талдичили, як вони люблять народ і як готові покласти на плаху своє дорогоцінне життя заради його благополуччя. Головне – виберіть нас. Відшуміло, відгуділо. Вчорашні безкорисливі благодійники, кандидати, котрі пролетіли зі своїм депутатством, стали забирати подаровані швидкі допомоги, переорювати відремонтовані дороги. Отака вона зрадлива любов наших горе-захисників із довжелезними язиками і куцими-прекуцими ділами.
Усі депутати у переможцях, а в програші – народ
Постійно наголошують на своїй беззастережній перемозі регіонали. І ніби мають на це право. Бо ж у процентному відношенні їхня партія набрала найбільше голосів – 30. Та й по мажоритарниках ніхто не може зрівнятися з ними. Загалом Партія регіонів провела у парламент 185 своїх депутатів. А тепер давайте порахуємо з іншого боку.
Якщо скласти проценти «Батьківщини» і «Свободи» по виборах за партійними списками, то вийде значно більше, як у нашої керівної і спрямовуючої донецької партії. Отож-бо й воно.
Регіонали – хлопці башковиті, бачать далеко вперед. Тому ж то вони завчасу ще з рік тому внесли пропозицію, самі ж з комуняками і проголосували, щоб половину депутатів у Верховну Раду обирати за мажоритарною системою. Бо тут можна швидше змахлювати, потім тушок накупляти. Так воно й вийшло. Хоч і не зовсім. Все одно самотужки більшість не вдасться створити. Доведеться декому з мажоритарників підкинути бабок, когось нагнути або прилякати. Теперішні хазяї держави вміють подібне робити. Тут саме пригодяться так звані депутати-висуванці. Ніде вони, бідолашки, не дінуться. Хоч це, як правило, хлопці з чималими грошовими мішками. Та їх можна тільки пожаліти. Бо, за великим рахунком, Верховна Рада їм потрібна, як зайцю стоп-сигнал. А пруться вони туди, щоб захиститися від любимої влади, а якщо бути точнішими – врятувати свій бізнес. Бо ж завжди там, наверху, знайдеться ласе око. І тоді з’являються в офісах маски-шоу, всілякі беркутівці, вилучають папери, знаходять «компру» і – тю-тю… На місці старих господарів звідкись беруться нові. Така наша сувора дійсність.
Тому й не дивно, що і в нас на Волині з’явиться аж чотири нових депутати-мільйонери. Поживемо – побачимо, до якого вони припливуть берега, як будуть захищати інтереси свого народу.
Таких брудних і бридких виборів ще не було
Це одностайно визнали міжнародні спостерігачі із Європи. Таку думку відстоюють у своїй заяві п’ять членів Центральної виборчої комісії. Почалося з того, що владна партія хитро сформувала виборчі дільниці, кругом розставила своїх людей. Зафіксовано тисячі випадків фальсифікацій, відверто цинічного обману. Диву даєшся, як можна пошити в дурні все населення своєї країни. При цьому ще й прикриватися фіговим листком, тобто телекамерами, встановленими на всіх виборчих дільницях. Мільярд гривень потратили на їх закупівлю, краще б віддали ті кошти пенсіонерам на лікування – більше було би толку.
Незважаючи на всілякі фільсифікації, махлювання, у Верховній Раді з’явиться дві нові демократичні партії: «Удар» та «Свобода». Сподіватимемось, що вони не будуть на короткому повідку у влади. З усього видно, що народ прозріває вже й на сході. Якщо у попередні роки, наприклад, у Донецькій області за Регіони голосували 80-90 процентів виборців, то тепер – усього 65. Пригадую зустрічі у червні в Донецьку, коли був там на матчах Євро-2012. Більшість людей у розмовах висловлювали невдоволення діями влади. А один афганець прямо заявив: «Ни в коем случае не буду голосовать за этих наших козлов».
Правда, нема чого хвалити й нашу так звану опозицію. Нічим добрим вона себе не проявила. Порожні слова, і тільки. Передвиборчу кампанію провела вона геть паршивенько, особливо це стосується мажоритарників. На округах були висунуті відверто слабкі кандидати. Ну, хто, скажіть, знав у Луцьку Кравчука (він представляв ОО «Батьківщина»), дядька, котрий намалював собі десь у підворітті кілька дипломів. І подібні приклади можна перераховувати. Це недолугість, чи хитра гра партійних бонз?
Люди готові підтримати проукраїнську, справжню силу, чесних, яскравих вождів, але де їх узяти? Воістину кажуть: народ має таких правителів, на яких сам заслуговує.
Євген ХОТИМЧУК
| Comments: |
