Як дівчина свого майбутнього чоловіка відлупцювала

Є у мене приятель Сергій. Працюємо ми рядовими менеджерами в одній торговій конторі. Любимо пиво, футбол та гарних дівчат. Як справжні дружбани, розповідаємо один одному про свої перемоги та поразки. Якось ввалився до мене в офіс Сергій з пляшкою горілки і з порога зізнався: «Я закохався!».

 

Він – простий парубок, вона – бізнес-леді

Цю новину я сприйняв без особливої радості. А коли почув, хто та вправна лучниця, яка вразила серце товариша, то взагалі спохмурнів: йому до неї, як дядькові на підводі до Америки, дуже далеко. Ну, розсудіть самі. Він – звичайний, нічим не примітний (хіба що анекдотів багато знає) хлопець 29 років, середній менеджер у фірмі зі стандартним набором недоліків та достоїнств. Після чергової бурхливої вечірки міг не з’явитися на роботі, але попереджав шефа нещасним голосом, наприклад, що у його бабусі захворіла кішка, і її терміново треба відвезти до ветлікаря. При тому, що бабуся давно вже покоїлася на тому світі. Але наш шеф дуже шанував родинні зв’язки, тому без проблем давав Сергієві відгул. Працювати за нього доводилось мені. Зате Сєрий був товариш що треба: у будь-яку пору дня чи ночі приходив на виручку, давав у борг, возив до дівчат. Тобто парубок на всі сто. Але те, що цінував я, зовсім не подобалось представницям прекрасної статі. І треба ж було йому закохатися. Вона (Ольга) – ефектна, висока струнка брюнетка. Це по-перше. По-друге, її тато, знаний у місті чиновник, довірив доньці керувати власною фірмою. По-третє, на роботу вона ходить на таких каблуках, що якщо під них потрапить пересічний представник чоловічої статі, то добра йому не бачити. Зрозуміло, що на таких, як Сергій, вона плювала з високої гори. Його старенька «Мазда» виглядала нещасною шкапою порівняно з «Тойотою» останньої моделі дівчини. Це лише у казках Іван-дурень одружується на юній принцесі, а в житті таких див не буває. Це я намагався делікатно втовкмачити приятелю. Та мої слова відбивалися від замріяного обличчя закоханого, як горох від стінки. У своїх рожевих мріях Сергій уже купував обручку для Ольги, вигадував імена для майбутніх дітей. Сміхота, та й годі!

За квіти отримав перелом

Уся наша контора, дивлячись на Сергієві муки, розуміла, що в бідолахи шансів – нуль. А він ходив, ніби той їжак в тумані. Намагався ненароком заговорити про що-небудь з Ольгою у черзі в кафе, де зазвичай обідали наші колективи. Незграбно чухав потилицю, намагаючись придумати оригінальний комплімент. Дівчина з іронією дивилася на ці жалюгідні потуги прояву почуттів. Відповідала стримано, і, видно, лише гарне виховання не дозволяло їй відіслати незграбного кавалера кудись за тридев’ять земель. Ми одноголосно констатували: з цієї петрушки не буде юшки! Але Серьога продовжував марити Ольгою. Він навіть футбол проміняв на шоу та телесеріали, які любить його пані, щоб мати спільні теми для розмов. Ще й нам намагався розповісти, які пристрасті вирують у «Кровинушці» та кого візьме за дружину головний герой шоу «Холостяк». Марення Ольгою стали схожі на хворобу, я вже хотів його до якогось психолога завести, але колеги відмовили. Врешті, махнув рукою на те кохання, вирішив: будь, що буде.

– Сань, як ти думаєш, якщо я принесу Олі величезний букет квітів, вона розтане? – вдесяте питав мене Сєрий.

– Та що для такої шикарної дами квіти? Хай навіть і сто троянд. Ще пожбурить їх у тебе при всіх людях. Вмикай фантазію, та вигадай щось оригінальніше, – казав я.

Ми довго міркували, що б то таке приємне й оригінальне втнути. Коли допили пляшку, з’явилась «рятівна мисля». У костюмі й краватці з квітами Сергій мав чекати в під’їзді Ольгу після роботи. Вручити їй букет та запросити на побачення. Щоб не відкладати у довгий ящик, відразу взялися реалізовувати наш план. Наступний день мав бути вирішальним. Квіти купили ще вранці, а ввечері Сергій поїхав робити сюрприз.

– Сань, слухай, тут якісь придурки лампочку розбили. Темно, хоч в око стрель, – жалівся друг по телефону. – Як я побачу, що Ольга зайшла? Ще якійсь бабці букет всуну. Мусиш виручати.

Звичайно, я мусив. Приїхав автівкою до будинку й став чекати Ольгу. За нашою домовленістю я мав «маякнути», коли вона підходитиме до будинку. Годину ми прочергували, і ось нарешті під’їхала наша краля. Поки вона замикала автівку, я швиденько набрав Сергія. Що було далі, переповім уже з його слів. Почувши короткий дзвінок мобільного, Сергій заховав букет за спину (хоч у тій темряві його й так видно не було) і, нагнувши голову, почав пильно приглядатися до дверей. На хвилинку блиснуло світло з вулиці, але цього вистачило, щоб дівчина встигла роздивитися якусь постать у під’їзді. Вона злякалася і зупинилася. А Сергій, нічого не підозрюючи, продовжував підходити, й тільки зібрався простягнути букет, як почув різкий удар в живіт. «Ой», – пожбуривши квіти, намагався захиститися від невідомого нападника. Хтось так вивернув йому руку, що вона аж хруснула. «Ах ти ж падлюка, напасти збирався?! Ну, зараз ти в мене отримаєш», – почув сердитий крик дівчини. «Олю, це ж я, Сергій…», – намагався вгамувати її хлопець. Звичайно, ніякого Сергія пригадати юна бізнес-леді не могла, тому голосно покликала на допомогу. Коли на шум вибігли сусіди з ліхтариком, то ледь не впали від здивування. Дівчина придушила до стіни міцного парубка, а поруч лежав букет. Вражений несподіваним нападом кавалер соромився щось пояснювати, а тому попросив викликати з машини мене. Картина, яку я побачив, була оригінальна. Мій сміх дещо збентежив усіх глядачів цієї вистави. А от товаришу було не до веселощів. Як виявилось, Оля кілька років займалася самбо, тож силу до нападника застосувала по максимуму. Як результат, у Сергія виявилась зламана рука. Ми з дівчиною доправили його до лікарні. Медики наклали гіпс і сказали дотримуватися спеціального режиму: лежати в ліжку й нічим себе не навантажувати, аби кістки добре зросталися. Оля була розгублена й відчувала себе винною, тому зобов’язалася частенько провідувати хворого. А нещодавно Сергій знову приніс мені пляшку і з порога крикнув: «Я одружуюсь!». От і не вір після цього в дива.

Олександр МЕЛЬНИЧУК,

Івано-Франківська область

 

 

• Нравится
•