Дев’ять років прожив у льосі,і в ньому згорів
А рідний брат навіть не приїхав на похорон
Під час пожежі у власному льосі згорів 61-річний Петро Хведькович із села Хорів Острозького району. За словами сусідів, чоловік вже дев’ять років жив під землею після того, як згоріла його хата. Вогонь щороку забирає сотні людських життів, і кожна смерть страшна, але у цьому випадку вразив й інший факт: як цей чоловік дев’ять(!) років прожив під землею? Невже він не був нікому потрібен? Ні рідним, ні односельцям? Невже жодна жива душа не думала, як живеться під землею Петрові? Чому він там заховався, як кріт у норі?
Найперше подумалося, що дідусь Петро, напевно, полюбляв оковиту, тому не особливо переймався своїми житловими умовами. Мою здогадку підтвердили в Хорівській сільській раді. Секретар Наталія Дробинюк розповіла, що Петра Миколайовича частенько можна було побачити «під мухою». Проте ніколи не чули від нього матів чи якогось злого слова, був добряком і допомагав кожному, хто просив. А як в селі розраховуються з найманими працівниками? Звичайно, горілкою. Але пити почав не від того. У селі говорять, що раніше Петро був байдужим до спиртного. Жив разом із батьком у хаті, доглядав його, помаленьку господарювали вдвох, а коли старий помер, похоронив і залишився сам, як билинка. Потім друга біда прийшла: згоріла хата, от і перебрався Петро у льох. З того часу й почав запивати. Коли отримував пенсію, а заробив її хорошу, працюючи замолоду на залізничній станції, і ті гроші пропивав. Їв те, що люди дадуть. Мав і клаптик городу, картоплю садив. Змурував грубку на подвір’ї, іноді там щось готував. Коли закінчувалися гроші, збирав пляшки по селу, а днював і ночував у льосі, де не було світла, – отаке мав життя.
– Ми навіть не знаємо, чи була в Петра сім’я, – повідує про його долю Наталія Володимирівна. – Ходили чутки, що мав колись жінку. Десь живе син, але чи то правда, невідомо. Мав рідного брата в Здолбунові, але коли йому повідомили про смерть, той ніяк не зреагував і навіть на похорон не приїхав. Ховали його за кошти сільської ради, в останню путь Петра проводжали сусіди, бо він був добрим чоловіком.
– Невже ніколи ні в кого не виникало думки якось допомогти йому з житлом чи відправити в якийсь притулок?
– Чому ні, ми пропонували різні варіанти вирішення проблеми. Попередній голова сільської ради хотіла привезти дерево, щоб звести нову хатину на згарищі. Петро відмовився. Нинішній голова думав влаштувати його на зиму в амбулаторію, яка діє в сусідньому селі, але Петро став байдужий до всього, й лише рукою махнув і сказав: «Мені й так добре». А силою його туди ніхто відправляти не мав права, – зазначає секретар.
Того дня, коли сталася пожежа, Петро ще пішов на дільницю, проголосував, а тоді вирішив відмітити таку важливу подію. Гроші мав, адже напередодні отримав пенсію. Випив добряче, закурив та й заснув. Вогонь поширився від цигарки, яка не догоріла. Така основна версія причини пожежі. Так обірвався земний шлях Петра. Хоронили його односельці, яким він пособляв по господарству. Не нам судити, як прожив свої роки цей чоловік. От тільки люди, розповідаючи про його смерть, вражаються: «Диви, яка страшна в Петра доля. Не згорів у власній хаті, то згорів у льосі».
Руслана ТАТАРИН,
Рівненська область
| Comments: |
