«Я не можу робити зла, бо дала клятву на добро», –
каже Галина, цілителька із Чемерівців
У день нашої зустрічі Галина Іванівна буквально повернула з того світу молодого хлопця, якого забрали з лікарні, оскільки допомогти йому медики не могли. Хлопець лежав непритомний, але доки його мама на прохання знахарки пішла додому за особистими речами сина, Галина Іванівна провела необхідні процедури, і неньку юнак уже зустрів, сидячи на стільці. Здивувалися всі, особливо сам хворий, який не усвідомлював, де був і що з ним коїлося увесь цей час.
…Якось по дорозі на роботу Галина Іванівна купила своїм дітям карти, з якими ті любили гратися. А того дня у когось із колег був день народження. Гості випили, і тут Галина Іванівна ні з того, ні з сього сама запропонувала поворожити усім бажаючим. Як ворожать, бачила на вокзалі у Хмельницькому. Тож розклала карти і почала розказувати колегам усілякі небилиці.
«Все це було жартома, – продовжує цілителька, – але минув тиждень, і прибігає до мене одна з тих жінок, яким я ворожила, і просить кинути на карти ще. Каже, що все справдилося. Потім друга підходить, те саме говорить. Я щось їм казала, а де ті слова бралися, не знаю».
Ця молитва – ключ від усіх молитов
«Я знаю порчу і можу поробити так, що її не відроблять роками, але не роблю, – каже Галина Іванівна. – Бо дала клятву на добро».
Раніше вона тільки ворожила, бо, як сама каже, «боялася людей чіпати». Але якось прийшла до неї одна бабуся і попросила погадати. Кинула на карти, а сама думає: «Така стара, нащо їй гадати?». А бабця й каже: «Думаєш, нащо такій старій гадати? Я тебе давно шукаю. Ти чого людям не помагаєш?». «Боюся. Я ж нічого не вмію. Та й крім «Отче наш» не знаю жодної молитви». На що старенька відповіла: «Я дам тобі молитву, а вона – ключ від усіх молитов. Колись передаси її, як і я тобі, лише людині, яка робить добро, аби не відкрилося зло».
Я дала клятву, що ніколи не використаю її молитву на зло будь-кому, а вона поклонилася мені до землі, перехрестилася і пішла.
…Не минуло багато часу, як до мене приходять дві жінки і приносять чотирирічного хлопчика. Він був блідий, наче мертвий. Але чую, дихає. Жінки розповіли, що йдуть здалеку – від села до села – і шукають людину, яка б допомогла. Я їм кажу: «Йдіть до лікарні, адже дитина ледь жива», а вони ні в яку, пояснюють: «Ми вже скрізь були».
Що будеш робити?! Боюсь страшенно, але йду гріти віск. Взяла молитву, яку дала бабуся, ще раз подивилася на неї, хоч вивчила майже напам’ять. І тут все сталося, як у кіно: мені відкриваються молитви, яких я ніколи не чула! Прийшла до дитини, виливаю віск – і сама дивуюсь, бо ніби роблю це вже сто років. Раз вилила віск, другий – і в малого порожевіли щічки, потім пальчики. За третім разом він підвівся.
Але після цього вся порча перейшла на його маму. Жінка впала, її так корчило, що аж кістки тріщали. Я попросила її сестру потримати, доки буду і їй виливати. А та боїться, каже: «Воно ще на мене перейде». То я прив’язала нещасну простирадлами до стільця. Жінці я теж допомогла, хоча тієї миті я сама собі не повірила, що таке може бути».
Майже півроку поряд із нечистим
Якось до Галини Іванівни приїхала клієнтка із Санкт-Петербурга, котра раз на рік спеціально приїжджала, аби зняти порчу, підлікуватися… «Під час її чергових відвідин дивлюся – з нею щось не те, – розповідає знахарка, – якась вона дивна, і погляд змінився… Почала качати яйце. Раз качаю, другий... А за третім разом вона як загарчить нелюдським голосом, а потім видихнула – якось глибоко, наче з-під землі. Я злякалася, питаю: «Що з тобою?». «Та вже нічого». Згодом виявилося, що я вигнала з неї нечистого – в себе у квартирі. Від чого дуже постраждала, втративши сина і чоловіка…
Коли я принесла до церкви обід, дивлюся, стоїть вона вся в чорному. А ввечері прийшла до мене і каже: «Можливо, то я винна в тому, що у вас сталося. Але я не хотіла».
І розповіла, що після мене повернулася в Петербург, а біля вагону її зустрічає подруга, яка, як потім виявилося, була заміжня за відьмаком. Тоді жінку здивувало, як вони, не знаючи, коли і яким поїздом вона приїде, її зустріли. Щойно побачивши цю парочку, їй стало погано. А вони підбігли: «Ми тебе вже кілька днів чекаємо!». А чоловік сказав тихенько: «Ти підла, як ти могла?! Я тобі віддав частинку себе, а ти поїхала до тієї рудої – і вона вигнала мене. Нічого, я з нею впораюся!».
І таки впорався: найстрашнішим способом, який тільки може бути. Жінка приїздила у листопаді, а в квітні у мене померли син і чоловік.
Синові було 39 років. У чоловіка – інсульт, інфаркт, параліч. Я його не один рік «тримала». Але коли помер син, він почав дуже кричати, плакати, показував на себе, що то він мав лежати у труні… Сталося так, що сина ховали у вівторок, а ввечері того ж дня помирає чоловік, і в середу ховали його».
Я в «поробці» жила довгі роки
Звичайно, зіпсувати людині життя можна і простішими методами, впевнена знахарка. «Я сама в «поробці» жила довгі роки, – каже пані Галина. – Мені так зробили, щоб до 45 років я була одна. Ще зі школи мала хлопця, але після заручин він потрапив під трамвай. Через два роки познайомилася з дуже хорошим чоловіком. Одружилися, я вже була вагітною, а він загинув на військових навчаннях. Мені радили зробити аборт, але я подумала: «Його вже нема, як я його дитину вб’ю?». І хоч як зі мною сварилися, я все одно народила хлопчика.
Третій шлюб закінчився дуже швидко, оскільки благовірний за гульками не потрапляв додому. І я пішла від нього.
А в нас по сусідству жив чоловік, який ворожив, його всі боялися. І от він сам покликав мене і, кинувши карти, сказав, що «вінок безшлюбності» дуже давно мені зробила подружка. І я можу хоч сто разів виходити заміж, жити ні з ким не буду. Відробити не можна, бо поробка моя дуже задавнена.
І так я залишилася сама, дітей виховувала. А коли мені виповнилося 50, сниться мені сон: прийшла подружка і принесла шкарпетки – заяложені, брудні, навіть кольору не видно. І каже: «Забирай, мені вже їх не треба». Через кілька днів я поїхала в село і розказую мамі свій сон. Та здивувалася: «Коли це було?». Як виявилося, моя подруга померла саме того дня, коли мені приснилась.
…Минув рік – і вже інша подруга привела мені чоловіка. Так і сказала: «Я тобі привела чоловіка». І садить на те місце, де уві сні стояли шкарпетки… Ми з ним прожили 15 років, він признав моїх дітей, і так переживав за прийомним сином, що помер у день його похорону».
Ліна ПОДІЛЬСЬКА
| Comments: |
