За селом біля лісу бовваніє облізлою жовтою фарбою покинута компресорна будка. В ній влаштували затишне кубельце пастухи – рідні брати Петро та Льонька Линдусі. Притягнули туди з дому старі меблі: ліжко, стіл і навіть шафу з уламком дзеркала, причепленого всередині дверцят. Навіщо їм була та шафа, сільські кумасі довго голів не ламали – перейнялися іншою, набагато пікантнішою інформацією: чиєсь невсипуще око «засікло», як вечорами в ту пастушачу будку скрадалася жінка Семена Тимтея, який по світах заробляв гіркого долара для сім’ї.
Дійшли чутки ці і до Семена, тільки-но навідався у село. Дорікнув матері, завівши з нею мову на цю тему.
– Та ти не гарячкуй, – заспокоювала сина. – То все плітки.
Стара Тимтеїха кривила душею: невістка вже не раз кидала на неї трьох дітей, а сама десь вешталася до пізньої ночі. Прикута до внуків, баба не могла піти за нею назирці, проте світ не без «добрих» людей – добачили, куди Галька стежку топтала. Як жінка, стара її могла би зрозуміти – не кожній під силу витримувати довго без чоловічої ласки. Але бігати відразу до двох мужиків та ще до тих гультіпак Линдусів, котрі по ночах крадуть з людських городів овочі й возять у Мукачеве на базар – цього вона збагнути не могла. І все ж зберегти сім’ю, а дітям батька та матір – мусила наперекір усьому.
***
Семен пробув удома днів п’ять. Галька була до нього добра й лагідна. Але пестячи в постелі жагуче тіло, він мимоволі уявляв його в обіймах носатого Петра Линдуся чи капловухого його брата Льоньки – й уся насолода випаровувалася. Семен зібрав дорожню сумку й подався до Києва. Працював ще з весни там на будові. Додому навідається, сказав, не раніше, ніж через місяць. Однак далі Мукачевого не рушив: пересидів на вокзалі ніч, дрімаючи на лаві, півдня провештався містом, а надвечір – додому в село, щоб застукати жінку «на гарячому». Гальки вдома не було. У грудях чоловіка замлоїло.
– Де вона?
– До матері пішла, – здивувалася Тимтеїха, тримаючи на колінах найменшого внука.
Почимчикував на інший кінець села до тещі. Але й там жінки не застав. Додому причвалав пізно – зайшов до сільського бару, щоб вином загасити прикрість, яка роз’їдала груди. Галька прийшла аж уранці, але Семен ще першим автобусом подався в Мукачеве.
– Чекатиму ту хвойду біля районного суду. Так і перекажете їй, – мовив матері, виходячи з хати.
***
Галька приїхала і покірно, мовчки вислуховувала все, що нагоріло в душі Семена. Це ще більше гнівило чоловіка. «Забирайся з моєї хати геть – я з тобою жити не буду!» – останні слова Семена відлунювали в Гальчиній голові всю дорогу, як поверталася в село, і щоб підсолодити зіпсований настрій після з’ясування стосунків, зателефонувала старшому з Линдусів, Петрові. Домовилися зустрітись увечері, в будці. Замість Петра в будку прийшов Льонька, бо в того виникла якась нагальна справа. Але Гальці було все одно: обидва Линдусі їй подобалися. Коханці лежали в ліжку, знесилені бурхливими любощами. Аж раптом у двері хтось постукав. Галька здригнулася.
– Відчиняй! – почули голос… Гальчиного Семена.
Жінка, схопивши одяг, шмигнула в шафу. А Льонька мовчки став одягатися, незважаючи на розлючені крики, аж доки Тимтей не вибив двері й увірвався в будку. Між чоловіками зав’язалася бійка. Семен суперника намагався подужати голими руками, а Льонька ще заздалегідь озброївся металевим прутом, що валявся серед мотлоху. Від першого ж удару по голові Семен звалився долі, і Льонька почав копати його ногами.
***
Покинувши непритомне тіло, коханці подались у село й розповіли Петрові. Старший Линдусь наказав їм сидіти в хаті, а сам пішов до будки. Проте досередини так і не наважився зайти, почувши ще знадвору стогін Семена.
Лише вранці конаючого виявив односельчанин, який випадково проходив повз будку й почув передсмертні хрипи…
Лікар, який оглядав тіло загиблого, сказав прибитій горем Тимтеїсі, що якби тому відразу надали медичну допомогу, зостався б живим. Чули це і брати Линдусі, і повійниця Галька. Каються, але час не повернути. Як і дітям батька.
Ігор Славич,
Закарпатська область
Comments: |