Подружжя розлучилося через… собак

Чоловік не витримав присутності тварин у ліжку

Все, кінець! Свобода! Борис вибіг із районного суду щасливий, хоч йому в спину, як камінням, сипала Жанна: «Ти ще пошкодуєш… Ти невдячна свиня… Я тобі віддала всю себе…» Але чоловікові було байдуже. Врешті-решт він звільнився від цієї жінки і її собачого царства…

Подорож до Греції змінила життя

Борис родом із села, однак як скинув випускний костюм і подався в місто, так майже і забув про рідні краї. Навідувався туди рідко, а коли померли батьки, то й геть дорогу забув. Адже закінчив вуз, обзавівся житлом, мав непогану роботу, багато подорожував. Але все ніяк не міг знайти собі пару. То з одною його бачили в ресторані, то вже іншу тримав під руку на якійсь вечірці. Друзі жартували: «Дамський угодник». А він відповідав: «Ще не знайшов тієї єдиної…»

Звістка, що Борис одружується, швидко облетіла офіс відразу після того, як він повернувся з відпустки. Щасливий, усміхнений! «Женюсь», – випалив товаришам.

…Він познайомився з Жанною під час подорожі до Греції, де на одному курорті їхні стежки-дороги переплелися. Гарна білявка в перший же день відпочинку сіла за його столик під час сніданку. Розговорилися. З’ясувалося, що вони з одного міста.

– І як я таку красуню міг не угледіти? – пожартував хлопець.

– Мабуть, багато працюєте, як і я, – примруживши свої голубі очі, мовила Жанна.

З того дня вони разом ходили на море, гуляли селищем і не могли наговоритись. А потім Борис переселився до Жанни в номер. Молодий чоловік потонув у вирі пристрастей, і вже там, у Греції, освідчився коханій. Освідчився – і сам злякався: «Якось швидко… А чи добре я знаю її?..» Однак вже інша думка наздоганяла попередню: «А хіба можна забути її солодкі губи, тоненький стан, ті пишні груди, ті ночі без сну… Ні, вона буде тільки моєю…»

Та як помилявся тоді Борис… Тільки-но молоді люди повернулися у місто, як Жанна запропонувала хлопцеві поселитися в неї. Адже наступного дня вони вже домовилися подати заяву. Переступивши поріг оселі дівчини, Борис помітив на стінах у коридорі фото собак. «Любиш тварин?» – поцікавився. «Дуже, – загорілися оченята коханої. – Зараз ти побачиш моїх друзів. Вони тобі сподобаються». Взявши телефон, білявка набрала номер і прощебетала в слухавку: «Приводь, я вже вдома…» І яким же було здивування Бориса, коли відчинилися двері, зайшла подруга Жанни, а за нею влетіло аж вісім песиків: маленьких і більшеньких, з бантиками і стрічечками, були навіть із нафарбованими кігтиками. І всі стрімголов помчали до Жанни. Та світилася від щастя, пестила кожного, цілувала в чорненькі цяточки-носики… Хлопець був спантеличений… Однак така деталь у житті коханої не відбила бажання одружитися. Через два місяці Борис вже був законним чоловіком Жанни і на її вмовляння переїхав жити до неї, а свою квартиру здавав.

Поки дружина не бачила, коханий копав псів ногами

І тут почалося… Медовий місяць дружина запропонувала перенести на наступний рік. Мовляв, ми познайомилися в Греції, туди і поїдемо знову. Така ідея чоловікові сподобалася. Однак він скоса поглядав на її песиків, які привільно почувалися в квартирі. Вони запросто влягалися на шкіряний диван. На зауваження Бориса: «Зіпсують же», відповідала: «Буде новий. Ми ж з тобою непогано заробляємо, правда?» Коли кохана виходила десь у місто, псам було непереливки. Борис міг копнути ногою Гаврюшу, що любив вмоститися на кріслі в кухні й вкласти свою волохату морду на стіл… Собача голова і чашка кави на столі – така картина геть не приваблювала чоловіка. І Гаврюша отримував доброго стусана. Перепадало і найменшій Кнопці. Та взагалі любила спати на Борисовому халаті. Він за волохату шкіру піднімав собача і відкидав убік, щоб не бачила дружина. А потім вибирав довгу білу шерсть із темного халата і бурчав: «Ні, це занадто… Жанно, може ми їх роздамо? Нащо нам стільки псів?» Жінка надувала губки, піввечора не озивалася до чоловіка, а потім читала лекцію: «Ти знаєш, що собака – найкращий друг людини? Ти виріс у селі й не знаєш, наскільки ці тварини вірні… То ви там, селюки, звикли тримати собачок у холодній буді, на ланцюгу, що передавлює шию, годувати кістками… А вони ж, як і ми, ласки хочуть…»

Ласки не шкодувала Жанна і для Бориса, тож за ніч уся злість на собачу компанію проходила. І чоловік, зранку скинувши з крісла Гаврюшу, пив каву й поспішав на роботу. Жанна йшла раніше, бо вона керувала відділом на одному підприємстві. Та коли ввечері поверталася додому, насамперед займалася своїми чотирилапими друзями. Виводила гуляти, мила-чесала, годувала… А лишень згодом черга доходила до Бориса:

– Ти вечеряв, любий? Може, млинці посмажити? – ласкаво промовляла.

Той, буркнувши, що вже перекусив бутербродами, зачинявся у спальні й дивився телевізор. Жанна щось вуркотіла біля своїх улюбленців, а потім приходила до Бориса. Кінець у стосунках поставили ті ж пси. Точніше один. Під час пестощів у ліжку Гаврюша зненацька стрибнув на спину Борису і загарчав. Чоловік скрикнув і ледь не скотився з ліжка. Жанна розсміялася, бо пес вже вмостився між нею і Борисом:

– Бач, ревнує, мабуть, думає, що ти мене душиш… – сміючись, мовила жінка і почухала свого «рятівника» за вушком.

Борис тієї ж ночі зібрав речі й пішов до друга. Жанна наступного дня, жартуючи у слухавку, кликала:

– Ти що, образився? Але на друзів не ображаються… То ж собачки. Вони і ти – все що в мене є…

На перше місце вона поставила псів – і Борис прийняв остаточне рішення. Жанна болісно переживала розлучення, а от чоловік – як на світ народився. Тиша у власній квартирі йому видавалася раєм. Він лежав, дивився у стелю і посміхався. А згодом зустрів іншу жінку. Анна була чорнявою – повна протилежність Жанни. Молоді люди зустрічалися в Бориса. Якось дівчина запросила його до себе. Чоловік залюбки погодився і вже навіть став подумувати, щоб знову одружитися. «От сьогодні й освідчуся», – вирішив і помчав у ювелірний магазин. По дорозі прикупив ще й великий букет білих троянд – і ступив на поріг Анниної квартири. Двері відчинилися, в коридорі стояла чарівна дівчина з гарною зачіскою. «Яка вона вродлива… Точно женюсь…» – промайнуло у голові Бориса. І в ту мить вибігло із зали аж п’ятеро… котів. Чоловік ледь не втратив свідомість, зробив крок назад…

– Дякую, Анюто, що доглянула моїх бешкетників, – почув позаду себе.

Сусідка забрала котів додому. А закоханий хлопець підхопив Анну і закружляв від радості. «Я і моя любов! І ніякої живності в квартирі!» – подумав в ту мить і обсипав дівчину білими трояндами…

Тетяна ХУТІРСЬКА,

Вінницька область

 

• Нравится
•