«Заїкання – то не хвороба, а наслідок ляку, який поборе молитва»
Переконана 80-літня знахарка з Горохівщини
Катерина Харлінська із села Бистровиця Горохівського району, незважаючи на поважний вік (80 літ уже має) та старечі болячки, й досі допомагає людям. До волинської знахарки вже зверталися за поміччю з Рівненщини, Львівщини, Київщини, навіть із Польщі приїжджали.
Зустріла нас бабуся у ліжку, бо, як розповіла, ще взимку впала та зламала ногу, вставили їй штучний суглоб, і ходити тепер боїться. Проте це не перешкоджає бабі Каті допомагати людям: рятує від переляку дітей, лікує заїкання, епілепсії. Дар свій Катерина Якубівна перейняла від мами, яка у свій час також займалась народним цілительством.
– Як зараз пригадую, було це в 1974 році, як померла мама, а не всі люди ще знали. Приїхала до неї за поміччю сім’я з 17-річним хлопцем, якого вже в психлікарню хотіли забирати. Я кажу, що нема вже баби Марії – почали мене просити, щоб допомогла. Спочатку не хотіла цим займатись, бо переживала, що люди скажуть. Проте мій чоловік, надивившись на бідних батьків, підійшов до мене й сказав: «Коли знаєш як, то допоможи!» Я вилила яйце – і бачу, що з хлопчиною так сталося від сильного переляку від п’ятьох людей. Вже потім мені батьки розказали, що коли син їздив на мотоциклі, його п’ятеро міліціонерів доганяло. Допомогла тим людям, з того часу й почалося, – каже бабуся. – А у 1982 році прийшов до мене молодий чоловік з дитинкою зляканою. Сиджу і молюсь Богу, а він дивиться і посміхається. Я терпіла-терпіла і нарешті не витримала: «Якщо в тебе немає віри, то для чого прийшов сюди?» А він у відповідь: «Пробачте, я не тому посміхаюсь. Хіба ви мене не пам’ятаєте, я ваш перший пацієнт, якого в психлікарню хотіли відправити, а ви мене порятували».
Скільки дітей і дорослих побувало в оселі Катерини Харлінської за 38 років – й не перелічити. За рятунком до неї зверталися навіть поляки. Їх син після перенесеного стресу заїкався так, що в перший клас не хотіли брати. Батьки возили дитину до різних лікарів та психологів, проте нічого не допомагало. Жінка із Сокальщини, яка була в них на заробітках, розповіла про бабу Катерину. Після її молитов як відпустило. Щаслива родина підтримувала зв’язки з Катериною Якубівною, листувалися, вітальні листівки на свята надсилали. «То тепер трохи перестали, – зізнається бабця. – Але вже й хлопець виріс, ходить в шостий клас».
Нещодавно Катерина Якубівна знову взялася допомогти першачкові.
– Буквально на днях приїжджали до мене з хлопчиком семи років, який довгий час не говорив і його возили по різних лікарях. То дитина так перелякалась тих різних процедур, що у школу тепер ходить із мамою, яка мусить сидіти поруч за партою, бо інакше син кричить не своїм голосом. Заїкання – то не від хвороби, а від переляку великого. Тож молюсь Богу за виздоровлення цієї дитини, – додає старенька.
Свої вміння баба Катя вважає даром від Господа. Ранок починає молитвою. Щодня у неї бувають відвідувачі, а як має вільний час, бавиться із правнуком, читає газети і «Кобзар» Тараса Шевченка, який завжди лежить біля ліжка старенької. Тож бажаємо бабусі міцного здоров’я та довголіття, адже знаємо напевно, ще багатьом людям допоможуть її щирі молитви!
Олена ЛЮТНІК,
Волинська область
Фото Руслани ТАТАРИН
| Comments: |
