Й ожили повстанці у піснях котрі звучали з вуст маленьких земляків
У 2010 році редактор газети «Вісник+К» Євген Хотимчук поблизу села Ловище Турійського району на кладовищі колишнього села Волосівка (його стерли з лиця землі як осередок УПА) віднайшов могили трьох повстанців, загиблих у 1943 році. Це хлопці із села Рудка-Козинська Рожищенського району – Степан Пархомчук, Петро Ткачук та Євген Гутовський. Тепер тут встановлено пам’ятники. Нині за цим місцем доглядають школярі з Нового Двора. А до 70-річчя УПА, яке відзначили цього року на Покрову, полеглих повстанців вшанували по-особливому, організувавши фестиваль патріотичної пісні у Новому Дворі.
Мелодії схвильованих сердець
Ініціатором започаткування конкурсу-фестивалю повстанської пісні під назвою «Складем хоч пізнії вінці» була завуч Новодвірської школи Олена Гінгіна. Підтримав цю ідею й колектив «Вісника+К». Редакція встановила призи для переможців та учасників.
– Коли освячували могили вояків УПА на кладовищі вже неіснуючого села Волосівка, прямо в чистому полі, за межами цвинтаря, відбувся імпровізований концерт повстанських пісень. Мені спало на думку, що потрібно підтримати починання Євгена Яковича Хотимчука. Ми зі свого боку теж мали якось вшанувати пам’ять тих загиблих хлопців. Просто щороку прийти і покласти квіти – було б занадто просто. Тому й виникла ідея організувати фестиваль повстанської пісні, до якого б могли долучитися школи нашої округи з Рожищенського і Турійського районів, – розповідає Олена Гінгіна.
Загалом на участь у фестивалі зголосилися навчальні заклади десяти сіл: Рудки-Козинської, Квітневого, Тристені, Щурина з Рожищенщини та Купичева, Маковичів, Нового Двора, Озерян, Осьмиговичів і Свинарина з Турійщини. Та перш, ніж розпочати конкурсну програму, учні новодвірської школи, делегація «Вісника+К» та мешканці навколишніх сіл завітали на кладовище у Волосівку, де відбувся молебень по загиблих за волю України та невеличкий мітинг-реквієм. Цікаво, що у новодвірської школи виникли труднощі з транспортом – і святкові заходи опинилися під загрозою зриву, та учні готові були йти кілька кілометрів до цвинтаря і назад пішки.
Імпровізовану сцену для виступів влаштували у холі новодвірської школи. Виступи дитячих колективів супроводжувалися демонстрацією слайдів про історію Української повстанської армії та земляків, які були її членами. Хоча УПА проіснувала менше десяти років, вона залишила по собі чималий культурний пласт – пісні, твори мистецтва, поезію.
Журі конкурсу очолив головний редактор «Вісника+К» Євген Хотимчук, допомагали йому Новодвірський сільський голова Лариса Дубінчук та заступник редактора тижневика «Вісник+К» Іван Фінюк. До уваги бралися вокальні дані учасників, артистизм, костюми. Оголошуючи результати, Євген Хотимчук до останнього відтягував вирішальну мить, боячись когось образити. Адже усі дитячі очі світилися цікавістю, випромінювали щирість і надію.
Першу премію журі присудило дуету Діани та Валентини Рибачуків, які практично професійно виконали пісню «Повіяв вітер степовий». Друге місце дісталося тріо з Рудки-Козинської у складі Тараса Ващука, Ірини Сливинської та Марії Скрипчук за пісню «Ой у лісі на полянці». Третя премія – у господарів з Нового Двора – Ангеліни Дудіч, Олександра Серватинського та Романа Гінгіна з піснею «Нас весна не там зустріла». А приз глядацьких симпатій завоювало тріо братів Нечипоруків із села Квітневе.
Вирішили, що цей фестиваль стане традиційним.
Бій за хліб
Цього ж дня у Турійському районі відбулася ще одна знакова подія, присвячена відзначенню 70-річчя Української повстанської армії. У селі Купичів встановили пам’ятний знак на честь загиблих у бою з німцями 20 липня 1943 року повстанців. Про його перипетії розповів краєзнавець Микола Антонюк.
...Того дня селяни почали збір урожаю. Повстанці перехопили посланця з Ковеля, який розповів, що у сусідні Радовичі німці відрядили косарку, щоб і собі намолотити збіжжя. Паралельно окупанти хотіли зібрати молодь для відправки на роботу та конфіскувати в селян худобу. Тож сільськогосподарську техніку супроводжував загін німецьких солдатів та власівців. Сотенний військово-польової жандармерії УПА з села Нири Марцинковський на псевдо «Чорний» послав людину з листом за підкріпленням на січ у Вовчак, а сам взяв із собою ще 12 вояків та тих упівців, котрих по навколишніх селах відпустили додому допомогти рідним жнивувати. Зброя була не у всіх, але повстанці перегородили шлях загону окупантів. Бій тривав не більше 15-20 хвилин, і німці відійшли. Тут сотенний зробив стратегічну помилку, наказавши залягти і чекати підкріплення з Вовчака. Натомість підкріплення дочекався ворог, який мав радіостанцію. З Ковеля приїхали кулеметники на мотоциклах і танкетка. Сили стали нерівними. Частина повстанців встигла відступити до лісу, а частину німці відтіснили у поле й розстріляли. Загалом тоді біля Радович загинуло 27 повстанців. Тіла десятьох родичі забрали, щоб похоронити у рідних селах, а тих, що залишилися, поховали у спільній могилі у Купичеві. Це Леонтій Андросюк, Максим Бадира, Леонід Баран, Володимир Білецький, Данило Ващук, Іван Гнатюк, Никифор Кухарук, Олександр Ліщинський, Андрій Марцинковський, Петро Ничипорук, Ігор Рябий, Кіндрат Сачук, М. Січкарук, Федір Терефельський, В. Терещук і двоє невідомих.
Коли сюди прийшли радянські війська, її зруйнували. Лише у 1991-му місцеві активісти з РУХу поставили тут невеличкий пам’ятний знак. Він почав розвалюватися. Але несподівано знайшовся спонсор аж у Хмельницькій області – колишній голова тамтешньої обласної організації РУХу Кузьма Матвіюк (у цій братській могилі похований батько його дружини Петро Ничипорук).
Як розповідає сам Кузьма Іванович, ідею встановлення величного пам’ятного знаку виношував давно.
– У Купичеві є пам’ятник радянським солдатам, встановлено стелу на честь загиблих російських вояків у часи Першої світової війни. А ось героїзм полеглих вояків УПА не був пошанований належним чином. Нині ця несправедливість виправлена. Пам’ятний знак загиблим у бою з німцями українським повстанцям височіє над усіма іншими, – не приховує своєї радості Кузьма Матвіюк.
На місці встановлення пам’ятного знаку працювала і вся родина мецената, й селяни. Технікою допоміг керівник місцевого господарства Петро Камельчук.
Молебень біля пам’ятного знаку відслужили священики УПЦ Київського патріархату. Коли хор затягнув «Господи, помилуй», у небі з’явилися три ключі журавлів. Це ніби душі молодих українських хлопців прощалися з рідною землею, за яку поклали свої життя і нарешті отримали достойну шану.
Так повелося, що майже тисячу років українці ведуть відчайдушну боротьбу за свою волю і державу. Можемо згадати козацьку армію, військо УНР, Директорію, Гетьманату Скоропадського, Західно-української народної республіки, Карпатської України, УПА. І всі ці армії об’єднувала одна риса – вони не були загарбниками, а вели боротьбу з окупантами. На жаль, і зараз ми, маючи державу Україну, не можемо бути спокійні за її майбутнє. Боротьба триває. І так хочеться, аби мали привід пишатися не лише тими, хто загинув колись за волю Україну, але й живими сучасниками, які розбудували б її.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
