Волинська єпархія відсвяткувала 1020-ліття з часу заснування
20 останніх років нею керує митрополит Ніфонт
Цей рік значущий для Волинської єпархії Української Православної Церкви. Адже виповнюється 1020 років, як заснована сама єпархія. І 20 останніх літ нею керує митрополит Волинський і Луцький Ніфонт. Саме завдяки йому освячено не тільки храми і монастирі, але й започатковано чимало проектів, які визнано в Україні найкращими. Яким же був прихід владики на Волинь в ролі архієрея – про це в інтерв’ю нашій газеті.
– Владико, оскільки Ви повернулися на Волинь із Хмельницького 20 років тому, то які враження залишилися про цей край?
– Найкращі, як і про Рудку-Козинську, де я служив до цього. А пробув у Хмельницькому два з половиною роки. Віруючі там гостинні, щирі. Правда, храмів було мало, їх там знищили совєти більше, ніж на Волині. Однак люди не забували віри батьків, тож і збирали копійка до копійки, щоб реставрувати, відбудувати старі церкви, звести нові. Я за ці два роки освятив аж 93 храми, зареєстрував духовне училище. Однак то були непрості часи, бо почалася так звана перебудова. Тоді вийшов закон, що громада з десяти людей може організовуватися в духовну общину і запрошувати звідки хоче служителя, добиваючись приміщення. Тобто пішла реєстрація різних громад. А це розбурхало людей, вселило сум’яття, почалися чвари, поділ, сварки. Однак православних храмів все одно збільшувалося, тож коли я залишив Хмельниччину, то там нараховувалося аж 510 парафій.
– Яким було повернення на Волинь?
– Коли їхав із Хмельницького, місцеві віруючі плакали і казали: «Куди ж Ви повертаєтеся? Там вогонь горить...» ЗМІ вже писали, що на Волині йде боротьба за храми. А я відповів: «Горить моя рідна Волинь. Я власної крові не пошкодую, щоб той вогонь загасити, аби тільки настав мир». Тож 30 серпня 1992 року я служив першу літургію як єпископ у Свято-Покровському храмі. Всі решта храмів у Луцьку забрали прихильники так званого Київського патріархату. Я пішов в обласну адміністрацію, щоб поговорити про ситуацію, що склалася, однак вдерлися браття від Руху і кричали: «Щоб московський піп за 24 години покинув Волинь!» Пригрозили, що і Покровський храм заберуть. У вересні вже і його опечатали, і ми служили в сторожці. Тут біля воріт чергувала міліція. Із-за брами люд кричав: «Геть московських попів! Ніфонта четвертувати!» А ми молилися... Після служби забирали все церковне начиння і несли по хатах. А в кінці вересня православний люд зібрався на Київському майдані, щоб достукатися до влади. Я хотів виступити на сесії обласної ради, щоб розповісти, скільки в нас є храмів, віруючих, однак слова мені не надали. А люди, які нам протистояли, навіть полоснули мені гострим предметом по венах правої руки. Вважаю, що в ті часи більше політики було, ніж віри, братерської любові чи глузду. У 1993-му я попросив, щоб принести сюди чудотворну Почаївську ікону Божої Матері. Тоді святий образ пронесли Театральною площею, однак брама собору була зачинена... Перед національною святинею помолилися представники автокефальної та римо-католицької церков. Згодом оцей неспокій, чвари вляглися. У 1994 році ми зробили перший благодійний концерт для дітей-сиріт, священики пішли з молитвою до старих, немічних, незрячих, тих, хто не чує, у тюрми... Особливо мене радує, що в Луцьку по неділях в храмах УПЦ служать аж 21 літургію! Тобто Церква живе і славить Бога. Загалом по єпархії, яка займала цілу Волинську область, коли я сюди прийшов, нараховувалося понад 300 парафій. Сьогодні на Волині є дві єпархії – Волинська і Луцька та Володимир-Волинська і Ковельська. І загалом у краї аж понад 600 церков: у нашій єпархії – 372, у Володимир-Волинській – до трьохсот. Для прикладу, тільки в одному Рожищенському районі, де я у 1989 році був благочинним, тоді нараховувалося дев’ять храмів, а тепер 37! Та й у Луцьку за 20 років зареєстровано 24 громади. Я особисто освятив понад триста храмів.
– А скільком священикам, як кажуть, дали путівку в життя?
– Висвятив понад три сотні священиків.
– Мабуть, 20 літ тому була проблема із кадрами для церкви?
– Так. Храми будувалися, а кадрів не вистачало. Тепер Волинська семінарія готує священнослужителів не тільки для Волині, але й для інших областей України.
– За останні два десятки літ відкрито кілька монастирів, на Волинь їдуть паломники й з інших держав.
– Що дуже радує. Найпершою відчинила двері Милецька чоловіча Свято-Миколаївська обитель. Згодом відкрились Михнівський, Чарторийський, Старосільський монастирі.
– Сьогодні в суспільстві багато розмов про вибори. Як ви до цього ставитеся?
– На вибори ходити треба обов’язково. І голосувати, як велить серце. Однак священик з амвону не має права ні за кого агітувати. Приватно він може висловлювати свою думку, як громадянин, а от Церкву перетворювати на арену політичної агітації – ні в якому разі. Храм – тільки для молитви і спілкування з Богом. Якщо хтось жертвує на церкву, помоліться за нього, але ніякої агітації. Крім того, є звернення Священного Синоду УПЦ до православних, в якому говориться, що «Церква не бере участі в політичній боротьбі, не веде агітації за ту чи іншу політичну силу, того чи іншого кандидата. Місія Церкви полягає в іншому. Наш обов’язок – проповідувати вічні євангельські цінності та докладати максимум зусиль для їх втілення у життя... Учасники виборів мають вести боротьбу за голоси виборців гідними методами. Є неприпустимим будь-який тиск на виборців, наклепи на своїх політичних опонентів, проголошення нездійсненних обіцянок тощо. Кожен із нас несе відповідальність перед Богом не тільки за свої вчинки, але й за кожне сказане слово, особливо якщо це слово є публічним та звернене до всього суспільства». Крім того, кожен священик дає присягу не втручатися ні в які політичні процеси, пам’ятаючи, що метою пастирського служіння є моральне вдосконалення членів Церкви для досягнення ними спасіння і Царства Божого. Звісно, на вибори, ще раз наголошу, треба йти. І вибирати, як велить совість.
– Сьогодні багато уваги Волинська єпархія приділяє паломницькій роботі. Чому?
– Бо паломництво – це духовне піднесення. Після відвідування Святої Землі, чи побувавши у Почаївській, Києво-Печерській лаврах, люди стають чистішими, переосмислюють своє життя. Наші віруючі багато подорожують до святинь Криму, Росії, Білорусі. Такі поїздки сприяють тому, що людина перероджується.
– Яке майбутнє Церкви?
– Церква є і буде. Якщо дехто закидає, що ми служимо Москві, то в Української Православної Церкви достатньо самостійності та незалежності, яку вона отримала ще в 1990 році. Ми Москві ані звітів, ані коштів не передаємо. Нашу Церкву визнають всі Помісні Церкви світу. Для прикладу, цього року святкували 20-ліття, як УПЦ очолив Блаженнійший митрополит Володимир. Тоді у Київ з’їхалися представники майже зі всіх Церков світу. Тобто світове Православ’я рахується з УПЦ.
– 23 жовтня – Собор Волинських святих. Чи поповнився він в останні роки новими прославленими угодниками?
– Так, до собору 37 волинських святих додалося в цьому році ще дев’ятнадцять, яких прославила Грузинська, Українська, Російська, Польська Церкви і які постраждали за віру, а в свій час були вихідцями з Волині чи вчилися у Волинській семінарії.
– Владико, нині багато суєти. А кажуть, щоб бути щасливим, треба думати про смерть...
– Це повчання святих отців: «Помни последняя твоя и вовек не согрешишь». Людина на якій би висоті влади, слави, багатства, честі не стояла б, але все проходить. Тільки вічність залишається. Тож ми повинні мати таку бездонну любов, яка покриває Всесвіт. І керуватися тільки Любов’ю. А щоб так жити, треба дійсно пам’ятати, що помреш. Якби люди цим керувалися, то б не ставили собі за мету складати мільярди, а краще б ними ділилися з нужденними, таким чином заробляючи для душі спасіння. Якби про смерть пам’ятала сімейна людина, то вона б не шукала розлучень, а шанувала б кожну мить. Людина, що поставлена до влади, також би пам’ятала, що громадою, народом, колективом треба керувати розсудливо, щоб була слава для Бога і спасіння для людських душ, щоб була користь для держави та для всіх.
– Чого не вистачає зараз у суспільстві?
– Розсудливості. Суспільству не потрібно йти за світом, який розбещує. Треба зупинитися і задуматися, як ми живемо.
– Де Ви почуваєтеся найкраще?
– Мабуть, кожну людину тягне в ті краї, де народилася. Мені добре в рідному селі. А найліпше – на кладовищі: там віє спокоєм, не штовхаються, не сперечаються, не сваряться...
– Які риси цінуєте в людях?
– Терпіння, розсудливість, побожність. Людина віруюча все достойно переживе. Якщо брати святих, то ніхто з них не потрапив до лику святих угодників, не пройшовши, насамперед, через терпіння.
– Що побажаєте віруючим напередодні Дня Собору Волинських святих?
– Мирного і спокійного життя в братерській і християнській любові, щоб шкодували один одного, особливо самотніх, стареньких, сиріт, вдів, немічних. І щоб у воскресні дні всі йшли до храмів і молилися за свої родини, за ближніх, за нашу рідну землю і за Батьківщину!
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА:
Митрополит Волинський і Луцький Ніфонт (Василь Андрійович Солодуха) народився 5 жовтня 1948 року в селі Галина Воля Старовижівського району Волинської області. Після школи працював у колгоспі. 1967-1969 роки – служба в армії. В 1970-му вступив до Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1974 році. 1971-1974-й – іподиякон у святійшого Патріарха Пимена. У цьому ж році вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1979-му. 20 березня 1974 року прийняв чернечий постриг у Троїце-Сергієвій лаврі. 15 квітня цього ж року рукопокладений в ієродиякона, а 26 лютого 1977-го – в ієромонаха, і направлений на служіння у Волинську єпархію. 18 березня 1977 року призначений настоятелем Свято-Троїцького храму Рудки-Козинської Рожищенського району. 1985 року возведений в сан ігумена, 1988-го – у сан архімандрита. У 1989 році обіймає посаду благочинного Рожищенської округи Волинсько-Рівненської єпархії. 20 березня 1990-го призначений єпископом Хмельницьким та Кам’янець-Подільським. 25 серпня 1992 року переведений на Волинську кафедру. 28 липня 1993 року возведений в сан архієпископа. 11 квітня 2001-го – у сан митрополита.
2008 року митрополиту Ніфонту присвоєно науковий ступінь «Почесний Доктор Богослов’я». Він є повним кавалером орденів «За заслуги», удостоєний нагород Української, Російської, Словацької, Польської православних церков, відзнак різноманітних вітчизняних організацій.
| Comments: |
