Одеський султан

«Я був і київським зятем, і рівненським. Прийшла пора в Чернігів навідатися»

Олександр та Ніна познайомилися на сезонних роботах під Києвом. Спокійній дівчині з Чернігівщини одразу ж приглянувся темпераментний та безтурботний одесит. Заробітчани ж, спостерігаючи за цією парочкою, жартували, що їм і серіалів дивитися не треба, он, мовляв, у Ніни із Сашком такі пристрасті вируюють, що ні з яким мексиканським фільмом не порівняти.

Біля запального Сашка дівчата так і роїлися – наче магнітом притягував до себе засмаглий красень. Та щойно стало відомо, що на одесита вдома чекає дружина, його популярність згасла. А коли з’ясувалося, що у паспорті мачо від печаток про реєстрації та розірвання шлюбів ніде й крапки поставити, бо одружений вже вп’яте, молодиць як вітром здуло. Незворушною залишилася лише Ніна. Щоранку вона стрімголов мчала в поле, адже Сашко вже там працював. Цілий день те й робила, що крутилася поряд нього, щось йому щебетала, тараторила, про щось жартувала. Поруч із ним і важкі трудові будні ставали веселішими, кудись зникала рутина.

Дівчина ходила за Сашком, мов пришита: і на обіді поруч мостилася, і речі йому прала… А він посміхнеться, подякує – та й гайда на гулянку до столичних клубів. Бувало, стануть заробітчани просити його схаменутися, мовляв, одружений, вгамував би пил. «Одружений – ще не означає мертвий», – відмахувався. Незабаром про походеньки Саші дізналася і дружина. Одразу ж подала на розлучення. Молодик теж не намагався врятувати родину, дотримувався принципу, що розбитого горщика не склеїти. Жартував, що така його нелегка доля, одружуватися та розлучатися.

Тільки-но Сашко знову став холостяком, Ніна тут же «пустила в хід важку артилерію». Вже й переселилася до нього в кімнату. Хоч довкола усі перешіптувалися, хихикаючи, вона на те уваги не звертала, «літала» від щастя.

– Невже не бачить, що він використовує її, немов ганчірку? – плювалися жінки.

– Мабуть, думає, що наверне його на путь істини, – підхоплювали ті кпини чоловіки.

Ніна ж на ті балачки і вухом не вела, а кувала щастя, поки гаряче. Ковалем вона виявилася вправним.

Дівчина знала, що Сашко сприймає її лише як забаву. Знала, проте відступати не збиралася. Вона, мов розлючена тигриця, вертілася довкола нього. Тільки-но запримітить, що одесит розмовляє з котроюсь із заробітчанок – бідоласі перепаде сповна. Відлупцює так, що не позаздриш.

Невдовзі з’ясувалося, що Ніна вагітна. Виплакала тоді, бідолашна, усі сльози. Хтозна, чи визнає він дитину. Додому теж із пузом вороття не було. Полегшено видихнула, коли запропонував розписатися. Сам же наречений жартував, що чернігівської дружини у нього ще не було, а «географію треба ж якось знати».

– Я вже був і київським зятем, і одеським, і рівненським, – сміявся.– Прийшла пора і в Чернігів навідатися. А раптом мені там сподобається.

Весілля відгуляли негучне. Зібралися лише рідні та найближчі друзі, адже за місяць-другий у молодого подружжя народився хлопчик Богданчик. Новоспечений татко так зрадів синові, що, здавалося, й дійсно схаменувся. І з колискою гуляє, і вночі до малого встає, ще й дружині допомагає. Забув і про сезонні підробітки, влаштувався на роботу. Проте недовго тривала сімейна ідилія…

Не минуло й півроку, як зразковий татусь та чоловік знову пустився, як то кажуть, у всі тяжкі. Почалися дискотеки, випивки, дівиці… Додому повертався на світанку, пропахлий чужими парфумами. Ніна все терпіла, боялася втратити. А коли хтось зі знайомих хоч словом обмовлювався, що бачив її Сашка з черговою пасією, ладна була вбити.

– У своїй сім’ї ми й самі лад знайдемо, за своїми чоловіками краще б дивилися, а від горілки чорніші землі ходять, – сичала.

Невдовзі чоловік заговорив про розлучення. Повторював, що вони різні, що окремо їм буде краще, що вона ще обов’язково знайде свою долю, а їхній шлюб був помилкою. Ніна про це нічого й чути не хотіла. Плакала, благала, проклинала... Коли ж коханий став збирати речі, пригрозила, що вб’є себе і сина. На що він байдуже посміхнувся, мовчки поклав ключі та й пішов, не сказавши ні слова.

За кілька днів до Саші подзвонили. Байдужий голос у слухавці повідомив, що його дружина в реанімації – передозування снодійним. Тут же помчав у лікарню. Довго про щось розмірковував, тримаючи її непритомну руку.

– Може, й справді повернутися до тебе? – подумав вголос. – Не хочу, аби моя дитина росла сиротою.

Марія МАРТИНЮК

• Нравится
•