Коли немає де збути моркву, нею… удобрюють поля
а ще Жиричівські господарі садять і картоплю, і кукурудзу
Село Жиричі, що в Ратнівському районі, називають морквяною столицею Волині. Адже тут солодкий корінь сіють у кожній хаті –пенсіонери і безробітні, місцева інтелігенція і навіть сільський голова. Рік на рік не випадає. Коли на півдні України неврожай, на заході є надія, що буде попит на їхню продукцію.
– Для нашого населення нема роботи. Працевлаштовані в селі тільки вчителі та медики. Колгосп розпався, тож люди забрали свої земельні паї, – розповідає Павло Мороз, сільський голова із Жирич. – Люди мають по 2-3 паї, а ще на додачу город – тож вся земля обробляється. Що садити на наших бідних землях? Овес, третікале, моркву та картоплю. Є сінокоси. Тож у селі збільшилася чисельність і корів, і коней, яких утримують у кожній другій хаті. Придбав наш працьовитий люд більше 140 тракторів. Обробляють землю, продають овочі, молоко. Правда, є проблеми із заборгованістю за молочну продукцію. А от із картоплею та морквою простіше. Якщо овочі купують, то відразу і гроші платять. Обліку продукції ніхто не веде. Приїжджає машина і завантажується за годину-дві. Позаминулого року була гарна ціна на картоплю – від трьох до п’яти гривень, відповідно до сезону. Моркву брали по 2-3 гривні за кілограм. Тож за зароблені гроші люди накупили китайських тракторів. А за два місяці в село пригнали аж шість бусів. Я і сам за гроші, які вторгував за овочі, машину купив. Тож понадіялися, що і в 2011 році добре підзароблять. Однак… Затрати, звісно, повернули, але не заробили, бо не було покупців.
Щоосені працьовиті жителі Жирич закопують по 30 кагатів моркви біля хат. Усі надіються на весну: може, ціни зростуть? Але тут або виграєш, або програєш. Були часи, коли моркву, картоплю із цього села відправляли в Молдову, Росію, і, кажуть, навіть у Румунію. Нестандартні коренеплоди купувало переробне підприємство «Сандора» на соки. Машини із півдня та сходу України майже щодня завантажувалися у Жиричах. Особливо якщо там неврожай. Як буде цього року, ніхто не знає. Адже сходи навесні попримерзали. Та й у погребах багатьох господарів ще й зараз є по кілька десятків мішків зморхлої картоплі, а моркву весною повивозили на поля для удобрення.
Родина Василя та Галини Нефедюків надіється на врожай. Адже багатодітна сім’я посіяла півгектара моркви. Кажуть, що торік закопали її 32 кагати. Гості приїхали і аж жахнулися: «Та у вас якісь катакомби біля хати…» Продати вирощене не вдалося, тож згодовували коренеплоди худобі. Збудував Василь Миколайович і величезного погреба. Оскільки в селі часто підтоплює, то зробив його наземного, добре утепленого, з вентиляцією. Посіяв майже гектар картоплі, 10 соток кукурудзи, яку родина вже переробила на силос. Трамбували у кагати кукурудзиння із сіллю навіть діти – босими ногами топталися доти, поки не виступить сік.
– Хочеш щось мати, треба трудитися, – зауважує при цьому Галина Миколаївна. – І синів та дочок треба до роботи привчати. Не покеруєш малими, то як підростуть – і поготів…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
