Замовила дружину свого коханця
Минулої весни в міліцію надійшло повідомлення, що в підвалі типової «хрущівки», розташованої в одному зі спальних мікрорайонів міста, лежить труп жінки. Оперативна група, прибувши на місце події, виявила на тілі загиблої багато ножових ран, які, очевидно, і призвели до смерті. Одягнена вона була неохайно, поруч валялися пластикові склянки та дві порожні пляшки з-під горілки. Проте, як з’ясувалося згодом, жінка не була бомжем, а мала власне помешкання в цьому ж будинку. Ларисі було 36 років, мала чоловіка-п’яницю, з яким прославилася безпутнім життям, додаючи клопотів місцевому дільничному інспектору.
Поки чоловік був на зоні, гроші заробляла проституцією
З Дімою Лариса познайомилася, навчаючись іще в дев’ятому класі школи. Він мав славу забіяки й урвиголови. Батьки докоряли, коли дізналися, з ким сплуталася їхня єдина донька. А що вдома почалося, коли Діму за хуліганство запроторили до колонії, а Лариса з’їздила до нього на побачення. Вона того ж дня втекла з дому. Літо перебула якось, ночуючи то у подруг, то на вокзалі, а часом і в підвалі, зійшовшись із компанією дворових шукачів пригод. Восени ж вступила до місцевого ПТУ – не так щоб здобути професію, а щоб влаштуватись у гуртожиток і сякі-такі гроші на шматок хліба мати. Так і промайнуло три роки – термін ув’язнення Діми, якого Лариса вірно чекала.
Перед самим його поверненням несподівано померла Ларисина мати – не витримало серце конфлікту з дочкою, адже увесь цей час Лариса додому ні разу так і не прийшла.
Похоронивши матір, повернулася додому. Порожня квартира перші дні її гнітила, та незабаром прибув з колонії Дмитро, і Лариса забула про все на світі. Через півроку вони розписалися. Після колонії влаштовуватися на роботу чоловік не квапився, а жити хотілося не гірше, ніж дехто. Звідки в нього бралися гроші, Ларису не цікавило, у них був медовий місяць, і затьмарювати його такими думками не хотілося.
Через два місяці Дмитра посадили знову – цього разу за грабунок. Дмитрові дали п’ять років, а за кілька тижнів після суду Лариса народила мертву дитину.
Тяжко переносила розлуку з коханим, тож призвичаїлась до алкоголю. Ні на одній із робіт не могла через це довго затриматись. А останній рік, як мав повернутися на волю Дмитро, узагалі без роботи зосталася. Виносила речі з хати, як не було де взяти грошей на випивку, а коли нічого не лишилося, вдалася до проституції. Заспокоювала себе, що це не зрада, а вимушений крок, що попри все кохає свого єдиного Дмитра.
Коли той повернувся й дізнався, чим займалася дружина під час його «ходки», сильно її побив. Місяць Лариса не виходила з хати, але кохати Дмитра не перестала, та й він її, на диво, не покинув. Обоє ніде не працювали, а тут підфортунило: померла в селі Ларисина тітка – і їй у спадок дісталася добротна хата. Продали її і на ті гроші жили, доки Дмитро знову не загримів на зону.
Найняв дружків-«кілерів»
За три роки повернувся, та грошей з тітчиної хати давно не було. Дмитро все рідше приходив додому: Лариса вже мало його приваблювала, споганівши за останні роки. Збивши сексуальний голод після зони, почав задивлятися на інших молодиць. Передусім грошовитих. Познайомився з Тетяною. Жінці було вже під п’ятдесят, але тіло мала ще пристойне й у постелі витворяла дива. А головне, щедро винагороджувала свого коханця після бурхливої ночі.
Дмитро перейшов жити до Тетяни назовсім. Дізнавшись, куди зник чоловік, Лариса одного разу вистежила свою суперницю, накинулась і подряпала їй обличчя.
– Якщо не відступишся від Діми – то й очі видеру! – кричала услід Тетяні, котра плачучи кинулася від неї навтьоки.
Дмитрові про інцидент не сказала нічого, натомість роздобула про його дружину детальнішу інформацію. А тоді поступово стала обробляти коханця: мовляв, ще й досі перебуває у шлюбі з такою-сякою, вона ганьбить не тільки його, а й її. Одно слово, мусить негайно розлучитися.
– Та вона не дає мені розлучення! – виправдовувався Дмитро.
– Якщо не дає, то й не треба, – навчала Тетяна. – Можна обійтись і без розлучення. Твоя Лариска – всім відома алкоголічка. Хіба не може такого статися, що вона не поділить із такими самими алкашами пляшки та й хтось штрикне її ножем сп’яну? По судах не треба буде тягатись, і квартира дістанеться тобі, як законному спадкоємцю. Хіба серед твоїх дружків не знайдуться такі, що за гроші це зроблять?
– Думаю, що знайдуться.
На «діло» Дмитро виторгував у Тетяни три тисячі гривень. Без власної вигоди він і тут не мав зостатися: подільників розраховував найняти за півтори-дві тисячі, решту лишити собі. Придушити алкоголічку знайдуться охочі і за таку суму.
І справді, Дмитро хутко знайшов серед свого кримінального оточення двох «кілерів», майже таких само деградованих алкашів, як і намічена для них жертва. Сторгувався навіть дешевше, ніж планував: ті погодились на тисячу. Авансом виплатив їм п’ятсот гривень і ще сотню дав на «виробничі» засоби, тобто на випивку, якою спокусять Ларису до компанії.
Вони ніби випадково познайомилися на вулиці, під баром. Лариса давно вже не боялася подібних компаній, тим паче, де пахло дармовою випивкою. Що їй було втрачати? Життя поламане, залишилась одна радість – напитися до чортиків. Запросила їх додому, але перед дверима квартири виявилося, що вона посіяла десь ключ. Приятелі були готові висадити двері, та це вже було занадто: хто потім їх відремонтує? Запропонувала піти в підвал – хіба не все одно, де пити, аби на голову не крапало.
Найманцям і такий поворот був на руку. У підвалі вони не відразу кинулися виконувати свою чорну справу. Для хоробрості випили з Ларисою одну, а потім і другу пляшку горілки. Що й завадило їм обійтися без крові. Коли, вибравши момент, один з них схопив жінку за шию й став душити, вона випручалась, садонула нападника ногою в живіт і кинулась до виходу. Але там її наздогнав другий – і ножем ударив у спину. Жінка впала, а вбивця продовжував наносити удари, оскаженівши від страху й злості…
***
На суді Дмитро каявся, плакав і всю вину спихав на Тетяну, запевняючи, що ця «стара відьма» приворожила його й наказала вбити Ларису. Проте доказів цього ніяких не було. Гроші? Та хіба на них написано, звідки вони взялися в Дмитра, щоб найняти вбивць?
Ігор Славич,
Вінницька область
| Comments: |
