Головиха і керує, і співає, і сценарії пише для свят
У Марії Тищук була можливість, повернувшись із Мурманська в своє рідне село Підсинівка Старовижівського району, виїхати на заробітки за кордон. Однак доля розпорядилася інакше – жителі чотирьох сіл обрали її у 2006 році головою сільської ради, приміщення якої не опалювалося, було занедбане, а дороги в селі – яма на ямі.
За добре починання ледь «не пришили» корупцію
Марія Федорівна розповідає, що злякалася, коли побачила, що бюджет порожній, а роботи – непочатий край.
– Мені приємно було, що із семи кандидатів люди обрали саме мене. Тож окрилена довірою, не побоюся цього слова, взялася до роботи, – розповідає жінка. – Але без громади сільський голова нічого зробити не може. Насамперед, почала ремонтувати приміщення сільської ради, яке взимку вкривав іній, бо не опалювалося, зробила в кабінетах грубки, взялася за облаштування ФАПів, закладів культури. І, звичайно, непокоїли наші дороги. Адже села сільської ради – Соколище, Підсинівка, Шкроби та Мильці – займають немалу територію, віддалені від райцентру. Здавалося б, кому вони потрібні? Довелося стукати не в одні двері, щоб виділили гроші на шляхи. І таки ми їх отримували: по сто тисяч на рік. Тож тепер, за дві каденції, що я тут працюю, маємо скрізь відремонтовані дороги. Це для мене було принциповим питанням. Хоч багато вулиць мають тільки білощебеневе покриття, але, головне, немає ям. А оце недавно, коли святкували День села Підсинівка, керівник Старовижівського райавтодору повідомив, що в населеному пункті прокладуть майже кілометр асфальту (підприємство виграло тендер на будівництво дороги з твердим покриттям). Повірте, якщо у селі роблять хоч щось для селян – це дуже добре, адже зазвичай люди розчаровані у майбутньому.
У свій час хотіла сільська головиха навести лад і біля озера. Встановили туалети, зробили мангали, поставили столи і лавочки. Подивилася Марія Федорівна, скільки машин на відпочинок приїжджає до водойми на вихідні, й подумала: гроші для сільської ради можна за парковку лопатою гребти. Але де там… Ледь корупцію не приписали керівникові громади, мовляв, створюй комунальне підприємство, і тоді заробляй кошти.
– Але підприємство себе не окупить, – додає Марія Тищук. – Тож спочатку сама сміття, пляшки біля водойми збирала, а потім зобов’язала підприємця, який має там магазин. От тепер думаємо: якби ще нам інвестора, який би, видобуваючи з озера сапропель, і на сільську раду кошти платив. Зацікавилося водоймою ТзОВ «Українські органічні ресурси». Побачимо, що з того вийде, але депутати районної ради не проти виділити цьому товариству земельну ділянку.
У селі зберегли пожежну
Поки по багатьох селах люди створювали сільські кооперативи з проведення до населених пунктів газу, сільська головиха із Соколища сама взялася за справу (бо ніхто не наважився) – і тепер в усіх чотирьох селах є голубе паливо. Сама укладала договори, сама їздила за дозволами – то тільки їй відомо, скільки порогів довелося пооббивати. До всього ще й змусила людей оформити право власності на їхні будівлі. Власники осель кривилися, але послухалися, і тепер без проблем малозабезпечені сім’ї можуть оформити субсидію. Та й послуги БТІ значно подорожчали.
Та чи не найбільша проблема сьогодні – утримання пожежної, яку тут зберегли. В інших селах позакривали, а в Соколищі Марія Федорівна сказала: «Якщо закрити двері пожежної, то всій сільській раді треба класти ключі на стіл…» Тож машина за потреби виїжджає на виклики і в інші населені пункти, які не входять до сільської ради. Підтримала керівника і громада: минулого року на утримання пожежної скидалися по 30 гривень з двору.
Сьогодні у Соколищенській сільській раді є попит на хати-пустки. Чимало жителів з інших областей України прагнуть поселитися там, де гарна природа. І приваблює покупців ще й волинська святиня – древній Милецький чоловічий монастир.
– Прикро тільки, що в селах мало молоді. От у Підсинівці школа під загрозою закриття, бо там мало першачків. Але занедбати будь-яке приміщення не можна. Тож знову доведеться стукати в усі двері. Може, хтось таки почує. Адже знаходяться навіть вихідці із села, які допомагають нам. Один з них – Іван Васильович Омелянюк в Києві. Він надавав кошти і на вуличне освітлення, і на ремонт доріг. А недавно спонсорував спортивний майданчик. Але наголошу, що без місцевих жителів будь-яке починання зійде нанівець. Наприклад, треба навести лад на кладовищах – громада мене підтримує, треба обкосити бур’яни біля хат-пусток чи обабіч доріг – допоможуть.
За розуміння сільська головиха віддячує громаді тим же: коли потрібно, вона і сценарій для сільського свята напише, і сама з хором заспіває, і коровай для гостей смачний спече…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
