Cвященик-бізнесмен має чотири іномарки, цех та магазин
Отець Микола Ільчук із села Обарів Рівненського району – постать доволі знана. Окрім того, що він є настоятелем місцевої церкви, батюшка володіє доволі успішним бізнесом – має невеличкий цех із виготовлення свічок та церковну крамничку. Поруч з двоповерховим будинком «вишикувалися» «Тойота», джип «Мерседес» та два мікроавтобуси-спринтери, а сучасний телефон айфон розривається від бізнесових дзвінків.
Шлях священика отець Микола розпочав у селі Рудники Маневицького району на Волині, куди отримав направлення після закінчення Московської семінарії. Прихожани, каже, щиро зраділи його появі, адже довгий час випрошували у церковного начальства настоятеля для свого храму.
– У Рудниках понад 26 років не було священика, – розповідає отець Микола. – Проте церква тут не простоювала закритою, як у багатьох інших селах у «брєжнєвський період». Кожної неділі та у свята прихожани збиралися у храмі та самостійно правили службу, співали хористи. Вони й на Великдень паски святити приходили, от лише свяченою водою їх ніхто не кропив: стануть довкола церкви, помоляться і йдуть по домівках. Це були настільки щирі та відкриті люди, що йти з тієї парафії не хотілося.
Залишити Рудники отця Миколу змусили обставини – треба було доглядати стареньких батьків.
Повернувшись на Рівненщину у село Обарів, отець Микола протягом двох років правив спільно із літнім священиком. А коли став настоятелем, почав гадати, як би утримувати церкву гідно. Адже й за комунальні послуги платити треба, і свічки закупити, та й храм – архітектурна пам’ятка, збудована 1781 року – прогнивав. Тоді й започаткував власну справу.
Спочатку Микола Ільчук виготовляв свічки для церкви, згодом вже працював на замовлення. Ще пізніше почав робити ікони, підсвічники та інші церковні атрибути. Помалу діло пішло вгору – у підвалі будинку облаштували магазин, де продавали ті вироби, а у пересувному вагончику спорудили свічковий цех.
Клієнтів у крамниці отця Миколи вистачає. Сюди приїздять і батюшки по всяку церковну атрибутику, і молодята по ікони для вінчання. Кажуть, що в магазині і вибір хороший, і ціни помірні.
– Левова частка зароблених коштів йде на підтримання храму, на зарплати тим, хто допомагає мені у цій справі, – пояснює батюшка. – Та й матеріали треба за щось купити.
– Як парафіяни ставляться до вашої нецерковної діяльності?
– Чесно кажучи, по-різному. Одні говорять: «Де він гроші бере, щоб так добре підтримувати церкву?», інші: «Куди він їх діває?». Я не можу стверджувати, що люди мене цілком підтримують, і не можу сказати, що засуджують. Кожен думає так, як вважає за потрібне.
І справді, про отця Миколу Ільчука в Обарові говорять по-всякому. Одні кричать, що його справа богохульство і гріх, адже Божа людина повинна молитися, а не гроші рахувати. Інші кажуть – незважаючи на те, що батюшка тепер заможний, ніколи не відмовляє людям у допомозі. Треті запевняють, що про церкву він таки дбає. Он, мовляв, і сільське кладовище бетонним парканом обгородив, і у храмі все сяє, довкола прибрано та й церковне подвір’я не штахетами чи сіткою обтягнуте, а європарканом.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
| Comments: |
