Сільським головою обрали «Королеву міста Лева»
У закарпатських Ратівцях Ужгородського району, де мешкають переважно угорці та роми, здавна головували тільки чоловіки і тільки угорці. Але шість років тому село очолила вродлива українка – Тетяна Андрусь. Очевидно, ратівчани не пошкодували про свій вибір, бо на наступний термін їй знову довірили цю посаду. Та мало хто з односельчан знає, що їхній успішний керівник у минулому виграла конкурс краси у Львові і могла б стати окрасою світових подіумів.
Медовий місяць – на руїнах землетрусу у Вірменії
Але понад двадцять років тому доля розпорядилася по-іншому. Тільки-но вигравши конкурс краси, Тетяна модельні подіуми проміняла на кохання.
– Про що тепер трохи шкодую, – зізнається ця мила приємна жінка, з обличчя якої не сходить посмішка. – І хоча в мене добре склалося життя, дуже люблю чоловіка, сина та дочку, жалкую, що не використала такого шансу. Мені було вісімнадцять, жила у Львові, а майбутній чоловік, який сам з Ужгорода, там навчався у Школі міліції. Саме він вмовив мене взяти участь у конкурcі краси «Королева міста Лева», котрий, до речі, тривав більше півроку (ми їздили по місту, щось рекламували). У жовтні 1989 року відбувся фінал, на якому я отримала титули «Перша віце-міс» і «Міс фото». З пропозицією підписати контракт до мене звернулися представники семи країн, серед них, пам’ятаю, Франція, Японія, Словаччина, Польща. Але відразу після балу, у той же вечір, моєму хлопцеві треба було повертатися в Ужгород. Поїхала на вокзал його проводжати і, коли поїзд рушив, я, в гарному бальному платті, в останній момент скочила на підніжку вагона. Цілу ніч ми провели на одній полиці в поїзді. На тому моя кар’єра моделі закінчилась.
А через два дні після весілля Тетяниному чоловікові випало їхати на ліквідацію землетрусу у Вірменію. Вона – за ним. Влаштувалася працівником польової кухні, три місяці жили в металевих вагончиках при сорокаградусних морозах і заметілях.
– Пригадую, одна дівчина з конкурсу краси дзвонить і розповідає, що побувала в Уругваї та Бразилії. Кажу їй: а я побачила Вірменію, Грузію і Туреччину. Отакий був медовий місяць… – жартує Тетяна.
Переобирає… циганських баронів
Свою головиху ратівчани, а особливо цигани, просто обожнюють. Побачивши її на вулиці, так і хочуть доторкнутися чи до плаття, чи до її розкішного волосся і, заглядаючи в очі, захоплено гукають: «Танічка! Танічка!». Ні для кого не секрет, що циганів і недолюблюють, і побоюються, цікаво ж, як українка дає їм раду?
– А просто! – сміється у відповідь Тетяна. – Вони добрі, правда, ліниві, хоча мене в усьому слухають. Я навіть їхніх баронів знімаю! Кілька років тому був один, який мало допомагав у громадських справах. Тому зібрала збори – і роми переобрали іншого.
– Не боялися помсти?
– Ні, тепер він депутат сільської ради, ми разом вирішуємо спільні питання.
І все-таки, чому село, в якому мешкає 90 відсотків угорців і чимало ромів, своїм головою обрали українку?
– Мене у селі добре знали, бо прожила тут майже двадцять років, – пояснює Тетяна. – Не раз місцеві жителі зверталися, щоб допомогла оформити якісь документи, вирішити юридичні питання (Тетяна Андрусь, крім економічної, має юридичну освіту – авт.). І все ж, коли я, порадившись з чоловіком, вирішила балотуватися, для ратівчан це було дивиною: по-перше, жінка, по-друге, українка. Адже у цьому селі головою завжди був чоловік і тільки угорець. Проте місцеві мене підтримали. Угорську розумію, тут цією мовою ведеться викладання і в школі, і в садочку, а документи оформляємо українською.
Про свої досягнення в кріслі сільського голови Тетяна Михайлівна не любить говорити, хоча успіхи вагомі. За час, коли вона перебуває на цій посаді, вдалося газифікувати та електрифікувати ту частину Ратівців, де живуть роми, провести вуличне освітлення, газифікувати школу й дитячий садочок, зробити генплан села, відродити футбольні традиції…
– Можливо, в успішній роботі допомагає краса? – цікавлюся.
На що пані Тетяна посміхається:
– Скажу так: часто сприяє вирішенню якоїсь справи, а тому в житті не заважає.
Олена ПАВЛЮК,
Закарпатська область
| Comments: |
