Сироти, яких всиновили американці, через 20 років побачилися із земляками
У Тернополі зустрілися колишні вихованці дитбудинків, яких у 1992 році возили на оздоровлення у США. Із 127 сиріт віком від 4 до 13 років на батьківщину повернулося 68, решту всиновили родини американців та українських емігрантів. Нині ті, хто відмовився від життя за океаном, дуже шкодують про це.
Історія з оздоровленням сиріт 20 років тому викликала скандал світового масштабу. Коли в Україну повернулася лише частина дітей, на організаторів поїздки – американця українського походження, пастора лютеранської церкви Ярослава Шепелявця та тодішнього начальника управління освіти Тернопільщини Богдана Хаварівського посипалися жорсткі звинувачення: мовляв, дітей продали на органи, віддали у рабство тощо. До розслідування інциденту підключилася Верховна Рада України, американське ФБР, однак складу злочину перевірка не виявила.
А нещодавно до Тернополя зі США приїхали четверо «неповерненців», щоб побачитися з друзями дитинства, котрі живуть в Україні. Зустріч організував благодійний фонд «Майбутнє сиріт», керівника якого Андрія Назаренка теж двадцять років тому всиновила американська родина.
– Якби я повернулася в Україну, то жила б зараз бідно у якомусь селі, мала б двоє чи більше дітей і виховувала їх без чоловіка, – вважає 30-річна Марія Міна (Остапів), яка розповіла, що здобула кваліфікацію пілота пасажирських літаків на внутрішніх рейсах американського континенту.
Наталію Весмесен (Видойник), яка родом із Рогачина Бережанського району, де живе брат Михайло, усиновила родина, котра мала своїх трьох синів. Запевняє, що прийомні батьки ніколи не робили різниці між ними і нею. Кілька років тому вийшла заміж за американця, народила двох дітей.
– Мене не встигли усиновити, бо я повернувся ненадовго в Україну, – згадує Володимир Яворський, який прожив у родині американців два роки. – Та назад за океан мене вже не пустили. Тепер шкодую, що приїхав сюди. З дипломом магістра банківської справи працював у супермаркеті, який недавно закрили, і тепер безробітний.
– Нас поїхало до Америки троє: я, старші брат і сестра, – розповіла вихователь школи у Великих Бережцях Кременецького району Марія Тучинська. – Півроку ми жили в сім’ї американців, яка мала трьох дітей. Нам пропонували залишитися, але додому кликала тітка, яка згодом взяла над нами опіку. Я не скаржуся на життя, бо маю сім’ю, та все ж шкодую, що повернулася, бо у Штатах могла б досягти більшого.
Поділився своїми спогадами і пастор Ярослав Шепелявець: «Діти, яким ми організували поїздку, були нікому не потрібні. Ми говорили про їхню ситуацію з Іваном Плющем. Я розповів, що виріс у Чикаго, маю там багато знайомих, які б охоче взяли цих дітей до себе на відпочинок. Спочатку ми планували завезти 40 дітей, а їх назбиралося 127. За кілька місяців частина сиріт настільки звикли до нових умов, що захотіли залишитися у Штатах назовсім. Я цього найбільше боявся. Але на те, значить, була воля Божа. Підтримую контакти з усіма сиротами і запевняю, що у них все дуже добре, мешкають по всій Америці. А життя в Україні за 20 років, бачу, не змінилося на краще. Якби мав можливість, я б ще 127 сиріт відвіз до кращого життя».
Світлана КЛОС,
м. Тернопіль
Фото автора
| Comments: |
